Атомна енергетика

Атомна енергетика у Чехії як перешкода модернізації

gp-photoПочинаючи з 2014 року, всупереч усім тенденціям ЄС чеський уряд скорочує субсидії для всіх видів поновлюваних джерел енергії, перерозподіляючи кошти на атомну енергетику

В Чехії, як і у Великій Британії, у даний час обговорюється введення в дію законів, що стосуються так званих компенсаторних механізмів. Відповідно до законопроекту кожен громадянин повинен долучитися до виробництва енергії на нових ядерних реакторах, і це буде зроблено в тому числі шляхом включення в ціну, яку платять споживачі, різниці між закупівельною ціною ядерної енергії, гарантованої державою, та ринковою ціною. Це усвідомлене рішення з боку чеського уряду або ж «просто» ознака нездатності розпізнати реальні недоліки атомної енергетики сьогодні?

Кампанія проти поновлюваних джерел енергії

Громадяни Чехії досі не можуть подолати невдалу спробу з регулювання закупівельної ціни електроенергії, яка виробляється сонячними електростанціями, побудованими у 2009 році і особливо у 2010. Наприкінці 2009 року чеська Агенція з регулювання питань енергетики (ERU) надала Міністерству промисловості та торгівлі вичерпну інформацію щодо значного зростання зацікавленості в отриманні ліцензій на будівництво сонячних електростанцій, викликаних щедрою закупівельною ціною.

Міністерству не вдалося відреагувати на збіг між двома явищами — різким падінням вартості виробництва сонячних батарей та законодавчим положенням про запобігання зниження ціни у 2010 р. більш ніж на п’ять відсотків з боку ERU – шляхом пропозиції та просування поправок до законодавства. Натомість воно використало дуже слабкий підхід і не спромоглося вчасно внести поправки до закону. Проблема в тому, що дана інформація не була доступна нікому в той час. Через затримку у прийнятті нового закону, регулятор не міг знижувати закупівельну ціну 2010 р. для сонячних електростанцій до рівня, який відображатиме фактичні витрати на їх будівництво.

Як згодом з’ясувалося, тодішній міністр промисловості вів гру на користь енергетичної компанії CEZ, котра згодом стала найбільшим інвестором в сонячну енергетику в Чеській Республіці. Рішення міністра ще більше зіграло на руку іншим крупним анонімним інвесторам (про причини їх анонімності не важко здогадатися), які володіють більшістю сонячних електростанцій потужністю 1500 МВт, побудованих у 2010 році і, таким чином пожинали левову частку від субсидій, що виплачуються платниками податків та підприємствам через завищену ціну на електроенергію. За оцінками ERU внесок у вартість поновлюваних джерел енергії вартувало кожному домогосподарству додаткових 10%, тобто 0,48 крони за кіловат-годину. Нічого б страшного, якби 0,32 крони з цієї суми не були безпосередньо пов’язані із збільшенням витрат, спричинених ціновою катастрофою для сонячних електростанцій. Це невдале регулювання та зловживання державними субсидіями стало відоме в народі як «сонячний сифон».

Так званий основний енергетичний сектор, чий головний представник — CEZ, компанія, що домінує на ринку, використав сонячний сифон не лише для того, аби збагатитися (за іронією долі коштом громадян, які є головними акціонерами компанії), але також для усунення потенційної конкуренції з ринку. Неспроможність уряду спричинила запеклу кампанію проти всіх видів поновлюваних джерел енергії. За одною законодавчою поправкою слідувала інша, підкріплені сильними словами з боку так званого незалежного регулятора (того самого, котрий не спромігся врегулювати сонячну енергетику). В результаті протягом року діловий сектор втратив стільки довіри, що ніхто (крім тих, хто підходив до завершення своїх проектів малих гідро-, вітро- або біогазових електростанцій) не планує у даний час розвивати нові проекти на основі поновлюваних джерел енергії.

Інвестори скопом залишають країну. А оскільки закони, котрі регулюють енергетичний сектор, продовжують писати «хлопці з вулиці Духова » (тобто штаб-квартири CEZ), то немає жодного сумніву, що CEZ використала свої зв’язки з політичними партіями та урядом для недобросовісної та нечесної конкуренції.

Ядерний сектор мертвий без підтримки держави

Міф про дешеву атомну енергію бере почато із 1954 року, коли голова Комісії США із атомної енергетики Леві Страус передбачив, що атомне енергія зробить електрику «надто дешевою, щоби її рахувати». Сьогодні ми можемо сказати, що транзакцій на витрати на облік електроенергії перевищують вартість її виробництва. Варто зауважити, що даний міф підтримується ядерним лобі і лише потроху починає руйнуватися під тиском доказів, які доводить, що атомна енергія неконкурентоспроможна.

Подібні оптимістичні заяви стосовно економічного підґрунтя атомної енергетики можна було недавно почути також і в Чехії. У липні 2011 року фінансовий директор CEZ Мартин Новак заявив, що CEZ буде настільки прибутковою навіть до початку будівництва, що не потрібуватиме кредиту для будівництва запланованих нових реакторів «Темелін 3 і 4» у Південній Богемії. Він додав, що «будь-які натяки, що у CEZ можуть закінчитися гроші, сміхотворні,» заявляючи, що «незважаючи на очікувані витрати, кошти, які CEZ заробить між часом, коли почнеться будівництво у 2015/2016 рр., і запланованим завершенням у 2020, буде абсолютно достатньо.» Якихось вісімнадцять місяців потому, у лютому 2013 року CEZ заявила, що з метою завершення АЕС «Темелін», вони вимагатимуть від уряду гарантії цін на енергію, оскільки в іншому випадку не підпишуть контракт на розширення електростанції. «Просто неможливо збудувати атомну електростанцію покладаючись лише на ринкові ціни,» — сказав щоденній газеті «Mlada Fronta Dnes» директор з питань стратегії CEZ Павел Сирані.

Великобританія надає додаткові докази різкого занепаду атомної енергетики. П’ять років тому Міністерство енергетики підрахувало, що нові ядерні реактори вироблятимуть електроенергію вартістю від 39 до 48 євро за мегават-годину. Зараз EDF, французька енергетична компанія, яка отримала підряд на будівництво ядерних реакторів у Хінклі Пойнт в графстві Сомерсет (сумарною потужністю 3.2 ГВт) вимагає мінімальну гарантовану ціну у розмірі 118 євро за мегават-годину, тобто втричі дорожче. На даному етапі обговорення умов щодо будівництва нових ядерних реакторів, британський уряд намагається спустити фіксовану ціну до 76-82 євро за мегават. В Британії обговорюється питання, чи повинні громадяни сприяти виживанню атомної енергетики і платити вдвічі або втричі дорожче ринкової ціни такого типу електроенергії. Виправдання такого рішення — далеко не тривіальне питання для британських політиків, оскільки урядові гарантії покривають весь 40-річний термін служби атомної електростанції.

Проте британський уряд готує новий законопроект про енергетику, котрий, як очікується, представить так звану реформу енергетичного ринку і включатиме в себе складний механізм субсидування енергії з низьким вмістом вуглецю, відомого як контракт на різницю (CFD). Його основний принцип простий: якщо ринкова ціна електроенергії нижче фіксованої ціни погодженої урядом, оператор енергетичного ринку покриває різницю, понесену виробником енергії. Ці витрати будуть покриватися обов’язковим збором, який знімається з усіх споживачів. Варто відзначити, що у коаліційній угоді говориться, що консерватори і ліберал-демократи будуть підтримувати будівництво нових атомних реакторів тільки за умови, що вони не отримають ніяких державних субсидій. Навряд чи варто зазначати, що якщо ринкова ціна перевищує закупівельну ціну гарантованої державою, виробник повинен компенсувати різницю. Проте, така ситуація вкрай малоймовірна.

Дирекція Європейської комісії з питань конкуренції у даний час розслідує дві скарги, котрі стосуються сумісності субсидій на електроенергію, яка виробляється на атомних станціях у Великобританії, з правилами державних субсидій. Лісабонський договір забороняє будь-яку вибіркову державну допомогу, яка може підтримувати конкретних учасників ринку. Єдиний припустимий вид допомоги стосується потреб, які випливають із законодавства ЄС, наприклад, підтримка слабких регіонів, охорона навколишнього середовища і т.д. Держава-член ЄС не може вчиняти жодних дій, які підпадають під загальне визначення державної допомоги без повідомлення Європейської комісії, яка виносить офіційне рішення на предмет сумісності з державною допомогою, дозволеною правилами. У випадку Великобританії, Комісія вже почала розслідувати чи британська гарантія ціни (що більш ніж удвічі вища за ринкову ціну електроенергії) не є неприйнятною допомогою і запит, як очікується, займе не менше 18 місяців. Варто відзначити, що субсидії для ядерних технологій не поширюються на будь-які існуючі винятки із загальної заборони на державну допомогу.

Недотримання термінів, перевитрати бюджету

Атомні електростанції знаходяться на стадії будівництва в двох країнах ЄС. Фінська АЕС Olkiluoto 3 мала бути введена в експлуатацію до 2009 року. В лютому 2013 року фінський виробник атомної енергії ТВО підтвердив інформацію про подальшу затримку, з очікуваною датою підключення станції до мережі у 2016 р., тобто з відставанням від графіку на сім років. Консорціум AREVA оцінив загальні витрати на рівні 8,5 млрд. євро, тоді як оцінка фінського оператора становить 6,4 млрд. євро. Така розбіжність між покупцем і постачальником цілком заслуговує на увагу. У будь-якому разі, початкова фіксована контрактна ціна 3 млрд. євро перевищена більш ніж на сто відсотків.

В якості останнього засобу атомна промисловість звертається до урядів, які можуть просто прийняти політичне рішення щодо будівництва нових реакторів, перекладаючи усі пов’язані ризики на плечі своїх громадян.

Французька електростанція «Фламанвіль» повинна була почати роботу минулого року, але аналогічним чином дата пуску перенесена на 2016 рік. Хто мав би дотриматися бюджету та термінів виконання, як не досвідчена EDF? У той час, коли було прийнято рішення про будівництво електростанції, EDF стверджувала, що буде виробляти більш дешеву енергію, аніж весь парк існуючих АЕС у Франції. З посиланням на 2015 р., EDF наводив витрати виробництва у розмірі 28,4 євро за мегават-годину і саме на підставі цього припущення проект отримав «зелене світло». До речі, на сайті Французького товариства ядерної енергетики (SFEN) як і раніше наводиться ця застаріла, десятирічної давності цифра. Фактичний стан справ різко відрізняється: у січні 2012 року рахункова палата опублікувала інформацію, що витрати на виробництво енергії зараз становлять від 70 до 90 євро за мегават-годину (інтервал ґрунтується на 10-15 відсотках норми рентабельності). EDF очікує, що загальне збільшення вартості будівництва електростанції EPR «Фламанвіль» сягне 2 млрд. євро.

Очевидно, інвестори зараз можуть вибирати технології, які більш доступні, безпечні, економічні, екологічно чисті, а також поновлювані, аніж атомні електростанції. В якості останнього засобу атомна промисловість звертається до урядів, які можуть просто прийняти політичне рішення щодо будівництва нових реакторів, перекладаючи усі пов’язані ризики на плечі своїх громадян.

Ядерна енергія, таким чином, перетворюється в перешкоду для модернізації і тягар на майбутнє. Процес будівництва та ухвалення атомних електростанцій катастрофічно повільний і початкові капіталовкладення надзвичайно високі. Атомні електростанції стають фінансово нежиттєздатними, принаймні, для приватного сектора. Жоден приватний інвестор при здоровому глузді не погодиться з тим, щоб вкласти сотні мільярдів крон на більш ніж десять років без перспективи будь-якого повернення. Отже в ролі єдино можливих інвесторів залишаються уряди або державні чи напівдержавні енергетичні компанії. І саме це ми спостерігаємо у випадку уряду Чехії та CEZ.

Щоб бути конкурентоспроможною, ядерній енергетиці доведеться запропонувати технологію, яка, принаймні, на покоління випереджає все інше в плані гнучкості і технічного прогресу. Це означає малі реактори, котрі вимагають порівняно невеликих початкових інвестицій і таким чином пропонують кращу економію, менше ризиків для безпеки, і більш короткий термін будівництва – тобто реактори, які також можуть бути привабливими для приватних інвесторів. Таке нове покоління технологій обіцяли протягом багатьох десятиліть, але й «віз і досі там».

Постійне нехтування ризиками атомної енергетики

Несправедливо замовчуваний розділ ядерної саги – остання фаза паливного циклу, тобто проблема зберігання відпрацьованих ядерного палива та ради активних відходів. Задовільного рішення питання безпечного зберігання ядерних відходів й досі не знайдено. Немає такого населеного пункту, чиї громадяни з радістю вітали б будівництво такого могильника. Діючи від імені чеського уряду, Адміністрація могильників радіоактивних відходів (SURAO), протягом років проводить пошук необхідного місця. Населення семи відібраних населених пунктів виступили проти будівництва на 27 місцевих референдумах. Будівництво та експлуатація могильника ядерних відходів повинно було фінансуватися за рахунок обов’язкових зборів з операторів ядерної енергетики, сплачуваних на так званий ядерний рахунок. Збір не коригувався з часу його впровадження у кінці 1990-х. Однак з того часу очікувані витрати на будівництво могильника зросли з мільярда крон до 105 мільярдів. Зрозуміло, що оптимальне рішення – негайно скоригувати збір за виробництво ядерної енергії до 50 крон за мегават-годину, в іншому випадку атомна промисловість потребуватиме – враховуючи брак коштів на ядерному рахунку – подальших субсидій із державного бюджету.

У березні 2013, «Le Journal de Dimanche» оприлюднив результати дослідження, проведеного Французьким інститутом радіоактивного захисту та ядерної безпеки (IRSN), урядовою агенцією, яка спільно управляється Міністерством оборони та Міністерством довкілля. Аналіз проблеми з вивченням витрат ядерної аварії у Франції зосереджувався на АЕС Дамп’єр. У випадку оптимістичного сценарію витрати при аварії оцінювалися у розмірі 760 млрд. євро, що більше третини державного бюджету Франції. Іншою крайністю було 5,8 трлн. євро – втричі більше за державний бюджет Франції, неймовірна сума, з якою країна не могла б упоратися. У випадку серйозної аварії забруднення цезієм137 пошириться на більшість території Франції і Швейцарії, всю територію Бельгії та Нідерландів, а також значну частину Німеччини — території, де мешкають загалом 90 мільйонів осіб.

З точки зору ступеню потенційної крупної ядерної катастрофи у Чехії вступає в дію так званий принцип обмеженої відповідальності операторів атомної енергетики. Законодавство у сфері атомної енергетики передбачає так звану обмежену відповідальність за збитки у розмірі до 8 мільярдів крон у випадку ядерної аварії. Це значить, що у випадку аварії уряд несе відповідальність за будь-яку шкоду, яка перевищить 8 мільярдів крон. Порівняння між відповідальністю оператора та реальною вартістю потенційної аварії одразу виявляє ступінь небезпеки, яку бере на себе уряд, оскільки приймає рішення щодо будівництва нових ядерних реакторів.

Обговорюючи економічно нераціональний варіант капіталовкладень у нову атомну електростанцію може імовірно бути необхідним у гіпотетичному сценарії, при якому Чехія відчувала гостру нестачу електроенергії, не мала жодних потенційних запасів енергії або поновлюваних джерел енергії, вирішила відмовитися від спалювання вугілля з екологічних причин і змушена покладатися на поставки природного газу з Росії, яка може раптово перекрити крани… Але навіть у такому випадку я б наполягав на вивченні інших, більш безпечних варіантів. Проте жоден з елементів гіпотетичної ситуації, описаної вище, фактично не присутній. Натомість, Чехія — ключовий експортер електроенергії. У 2012 році країна експортувала понад 17 млрд. кВт-год. енергії. Це не тільки більше річного обсягу виробництва в АЕС «Темелін» або «Дуковани», але й більше споживання електроенергії у всіх чеських сім’ях, разом узятих. Країні не потрібен новий Темелін, і, звичайно, не у сучасних економічних умовах.

За дев’ять місяців до завершення свого терміну роботи уряд знаходиться на грані прийняття рішення, котре ймовірно підштовхне CEZ до неплатоспроможності. Компанія просто не може собі дозволити витрачати мільярди крон щорічно на будівництво. Тому вона буде змушена продати свої активи за кордоном і зрештою також частину своєї мережі у Чехії. Можливо за всім цим якийсь кримінальний намір? Це, звичайно ж, законне питання.

Мартін БурсікМартін Бурсік —
еколог та колишній заступним прем’єр-міністра та міністр екології.
Фото: Архів Мартіна Бурсіка