Атомна енергетика

Ціновий шок: Астрономічна вартість закриття німецьких атомних електростанцій

art-photo1
Чотири німецькі компанії вже виділили 45 млрд доларів США на зняття з експлуатації 17 атомних енергоблоків. Але потрібно ще як мінімум 26,4 млрд. Вартості ж остаточного захоронення високотоксичних відходів атомної індустрії досі не може порахувати ніхто.

В Україні згідно розрахунків у Концепції знняття з експлуатації діючих АЕС, збираються відкласти лише 33,9 — 42 млрд. гривень, тобто 1-1,5 мільярди євро на всі 15 реакторів.

Рішення Канцлера Німеччини Ангели Меркель про швидке виведення з експлуатації 17 атомних реакторів країни від 2011 року залишило уряд і комунальні підприємства наодинці з серйозною проблемою: Як прибрати і зберігати великі обсяги відпрацьованого ядерного палива та інших радіоактивних матеріалів.

Підземне сховище соляної шахти на глибині 2,159 футів в центральній Німеччині. Ступивши з запиленого позашляховика Jeep на ґрунтову дорогу, ми входимо до гроту. Нас зустрічає звук струмка, швидкість течії якого складає 3 302 галонів на день.

«Це найбільше проблема», — говорить Іна Штельєс [Ina Stelljes], прес-секретар Федерального управління з питань радіаційного захисту, вказуючи на великий резервуар, розташований посередині кімнати, в який збирається вода перед тим, як вона буде викачана на поверхню.

Сам струмок не був би проблемою, якби не 125 000 бочок радіоактивних відходів низької і середньої активності, що зберігаються на декілька сотень футів нижче. Більшість радіоактивних матеріалів походять з 14 німецьких атомних електростанцій і німецький уряд таємно переміщував їх до шахти з 1967 по 1978 рр. Сьогодні вважається, що вода, яка протікає в шахту, збирається та ізолюється, хоча невідомо, чи потрапляє вода в місця, де зберігаються відходи, і чи не роз’їдає вона бочки зсередини.

Шахта Asse II стала наріжним каменем у дискусії щодо ядерних відходів, яка виникла після прийняття у 2011 році Канцлером Німеччини Ангелою Меркель рішення про відмову від атомної енергетики після аварії на АЕС «Фукусіма» в Японії. Закриття все нових атомних електростанцій викликає термінову потребу очистити ці ядерні об’єкти і, що ще більш важливо, знайти рішення для безпечного зберігання додаткових обсягів відходів, що надходять з атомних реакторів, які нещодавно були виведені з експлуатації. Дев’ять з сімнадцяти атомних реакторів країни вже закриті. Очікується, що всі атомні електростанції будуть закриті до 2022 року.

Крім Asse II в Німеччині нараховується ще два сховища низькоактивних ядерних відходів і було погоджено будівництво ще одного сховища. Але, як з’ясувалося, витрати, пов’язані з сховищами ядерних відходів, є набагато більшими, і викликають більше і складних питань, ніж очікувалося.

Крім того, Німеччина ще досі не вирішила, що робити з високоактивними ядерними відходами — це переважно відпрацьовані паливні стержні — які сьогодні зберігаються на тимчасових сховищах — спеціалізованих складах, розташованих поблизу атомних електростанцій. Будь-яке майбутнє сховище відходів має захищати від врадіації, що випромінюватиме відпрацьоване уранове паливоще протягом мільйона років.

«Німці вважають, що атомна енергетика є більш небезпечнішою за вугілля, і це сором для всіх нас», — говорить один з захисників ядерної енергетики.

Враховуючи часові рамки, зовсім не дивно, що жодна країна поки що не змогла збудувати могильник високоактивних ядерних відходів. В Німеччині урядова комісія з питань високоактивних ядерних відходів протягом останніх двох років працювала над доповіддю обсягом 700 сторінок, яку було опубліковано в цьому місяці. Ця доповідь мала б містити рекомендації щодо місця для створення цього могильника. Замість цього в доповіді йдеться про те, що могильник у Німеччині буде готовий «у наступному столітті». Очікується, що його вартість буде астрономічною.

«Ніхто не може сказати, скільки коштуватиме зберігання високоактивних радіоактивних відходів. Ми можемо тільки сказати, що витрати будуть дуже великими – набагато більшими, ніж прогнозувало профільне міністерство Німеччини», — сказала Клаудія Кемферт [Claudia Kemfert], керівник департаменту енергетики, транспорту і навколишнього середовища Німецького інституту економічних досліджень. За її словами точну вартість назвати складно, оскільки, як свідчить досвід, витрати завжди були вищими, ніж очікувалося. »

На шахті Asse II від початку дезактивації протягом шести років було витрачено близько 680 млн доларів США, а вартість робіт, виконаних впродовж минулого року, сягнула 216 млн доларів США. У доповіді за 2015 рік, підготовленій Міністерством екології Німеччини, відзначається, що «наразі відсутні будь-які технічні плани стосовно передбачуваного проекту з утилізації відходів, які б дозволили говорити про достовірну оцінку витрат».

Бочки з радіоактивними відходами залишаться в шахті щонайменше до 2033 року. Крім того, очікується, що кінцевий термін виконання проекту буде перенесено на 2065 рік. Загальна вартість перевезення відходів на майбутній могильник коштуватиме, про це можна говорити з упевненістю, мільярди доларів, враховуючи, що згідно з поточними розрахунками тільки видалення відходів коштуватиме 5,5 млрд доларів США.

Проблема відходів є однією з причин, через яку ставлення до атомної енергетики є настільки суперечливим і виходячи з якої громадськість широко підтримує поступову відмову від неї (три чверті німців підтримують рішення Меркель згідно з результатами опитування, яке було проведено в цьому році Renewable Energy Hamburg Cluster).

«Атомна енергія не є популярною в Німеччині», — говорить Кемферт. «Всім відомо, що вона є небезпечною і створює багато екологічних проблем. Атомну енергію замінили відновлювані джерела енергії і вона нам сьогодні більше не потрібна».

art-photo2
Бочки з радіоактивними відходами в шахті Asse II в 1975 році. Фото: Федеральне управління з питань радіаційного захисту

У Європі мало хто підтримує атомну енергію як проміжну технологію, яка сприяє боротьбі з зміною клімату. Але не всі екологи відкидають можливість подальшого використання атомної енергії.

«Німці вважають, що атомна енергетика є більш небезпечнішою за вугілля, і це сором для всіх нас», — говорить Кірсті Коган [Kirsty Cogan], співзасновник неурядової організації «Energy for Humanity» із штаб-квартирою у Лондоні, яка позиціонує себе як громадське об’єднання, що підтримує використання атомної енергії. «Атомна енергія не несе в собі безпосередньої загрози здоров’ю людей або навколишньому середовищу. Вугілля є ворогом нашої планети і нашого клімату, тому, як на мене, відмова від вугілля є більш пріоритетною».

В Німеччині переговори з енергетичними компаніями стосовно того, хто понесе витрати, пов’язані з відмовою від атомної енергії, часто зосереджені на тому, скільки (як багато) енергетичні компанії можуть собі дозволити. Чотири оператори атомних електростанцій Німеччини – акціонерні компанії відкритого типу «RWE», «E.ON», «EnBW», контрольний пакет акцій якої належить державі, а також шведська компанія «Vattenfall» — перебувають у скрутному фінансовому становищі, оскільки децентралізована сонячна і вітрова енергія призвели до зменшення цін на електроенергію і відхопили собі частину їхнього прибутку. Минулого року збитки компанії «E.ON» (найбільшої енергетичної компанії Німеччини) сягнули 7,7 млрд доларів США.

Чотири компанії вже виділили 45 млрд доларів США на виведення з експлуатації атомних електростанцій. Однак в квітні німецька Комісія з перегляду фінансування заходів з поступової відмови від атомної енергетики рекомендувала, щоб енергетичні компанії сплатили додатково 26,4 млрд доларів США в державний фонд щоб покрити витрати, пов’язані з довгостроковим зберіганням ядерних відходів.

Енергетичні компанії були незадоволені висновками комісії і оприлюднили спільну заяву, що сума в розмірі 26,4 млрд доларів США буде «непосильним тягарем для бюджету енергетичних компаній». Тим не менш, деякі експерти вважають, що цих сум буде достатньо, щоб покрити всі потенційні витрати.

art-photo3
Місцезнаходження і статус німецьких атомних електростанцій

«Декілька мільярдів сьогодні — це краще, ніж зробити їх банкрутами», — заявив Майкл Мюллер, очільник урядової комісії з питань високоактивних ядерних відходів. «Отже, це — компроміс, який необхідно було зробити».

Енергетичні компанії чітко заявили про те, хто має нести відповідальність: «Тимчасове зберігання і захоронення ядерних відходів в Німеччині є оперативним завданням німецького уряду, який несе політичну відповідальність за це», — заявили енергетики. Дійсно, якщо рекомендація комісії стане законом, уряд Німеччини нестиме відповідальність за всі витрати, пов’язані з зберіганням відходів, крім 26,4 млрд доларів США, сплачених компаніями-операторами АЕС.

«Досвід шахти Asse II свідчить про те, що зберігання радіоактивних відходів є комплексною проблемою, яку неможливо вирішити, просто зваливши їх у певному місці», — сказав Ян Гаверкамп [Jan Haverkamp], експерт Грінпісу з питань атомної енергії. «Існує багато запитань, які залишаються без відповіді, і ці запитання можуть призвести до ще більших витрат».

Радіоактивна вода вперше була виявлена в шахті Asse II в 2008 році і Парламент Німеччини п’ять років по тому ухвалив закон, яким зобов’язав видалити відходи. Надземна частина комплексу складається всього з декількох обгороджених будівель серед лісів і ферм. Проходи у його підземній частині закриті або зруйновані. Єдиний основний підйомник, що спускається в шахту, може використовуватися для транспортування великогабаритної техніки, наприклад, фронтальних навантажувачів, деякі з яких з’єднуються за допомогою зварювання в підземних цехах. Що стосується приміщень, де сьогодні зберігаються відходи, робочим знадобилися роки щоб пробурити лише одну з 13 камер для перевірки на газ і радіоактивність.

«Ніхто не долучається», — сказав Штельєс [Stelljes]. «Ми ще навіть не розробили техніку, яка знадобиться нам для видалення відходів».

Уряди різних країн світу вирішують проблему зберігання радіоактивних відходів і атомних електростанцій за допомогою половинчастих рішень.

Шахта Asse проектувалася як таємне тимчасове рішення, коли влада ФРН вперше почала складати ядерні відходи в 1967 році. Проблема полягає в тому, що з тих часів нікому не вдалося віднайти кращого рішення. Німеччина все ще не має постійного могильника для захоронення ядерних відходів. Ще один підземний об’єкт «Morsleben» — соляна шахта, яка використовується в якості звалища ядерних відходів, — запланований до зносу. Очікується, що вартість робіт складе щонайменше 1,6 млрд доларів США.

Колишній залізний рудник «Konrad» перетворюється на місце зберігання низькоактивних і середньоактивних відходів; очікується, що він буде завершений в 2022 році. На низькоактивні і середньоактивні відходи припадає 90% від загального обсягу ядерних відходів Німеччини, але лише 0,1% від загальної радіоактивності відходів держави.

Найнебезпечнішими і найбільш суперечливими відходами є випаровування важких металів – відходи з високим вмістом тяжких металів, що виділяють тепло і джерелом яких є відпрацьовані паливні стержні. За оцінками німецької влади сукупний обсяг цих високоактивних відходів сягне 28100 кубічних метрів (1 млн кубічних футів) — незначна частка від обсягу низькоактивних і середньоактивних відходів, які країні доведеться зберігати рано чи пізно. Згідно з попередніми планами Федерального управління Німеччини з радіаційного захисту, могильник високоактивних відходів має бути побудований до 2050 року, заповнення могильника має бути завершено до 2130 року, а ізоляцію могильника заплановано на 2170 рік.

«Ніхто не має готової концепції [зберігання високоактивних відходів], тому ніхто не може надати нам остаточний бюджет», — сказав Гаверкамп. «Я не хотів би давати жодних оцінок, але рахунок йде на мільярди. Скільки? Не знає ніхто. В цьому полягає проблема Німеччини — Ви повинні виділити певну суму коштів, але не знаєте, скільки саме».

Будучи вимушеними зберігати ядерні відходи і виводити з експлуатації атомні електростанції, уряди та енергетичні компанії в різних країнах часто вдаються до половинчастих рішень, що передбачають зберігання відходів у тимчасових сховищах і часткове зняття атомних електростанцій з експлуатації. У світі нараховується 447 робочих реакторів і ще 157 перебувають на різних етапах виведення з експлуатації. Лише 17 реакторів були остаточно виведені з експлуатації.

У Європі, згідно з нещодавньою доповіддю, опублікованою Європейською Комісією, 137 млрд доларів США бракує щоб в повному обсязі забезпечити фінансування заходів з зберігання відходів і виведення з експлуатації атомних електростанцій в 16 країнах-членах, які мають АЕС. Поводження з ядерними відходами у Сполученому Королівстві також є вкрай гострим питанням. Для одного з об’єктів під назвою «Sellafield» (підприємство, яке спеціалізувалося на виробництві озброєння, а зараз на переробці відпрацьованого палива і утилізації) прогнозована вартість ліквідації та дезактивації об’єкту зросла з 59 млрд доларів США у 2005 році до 155 млрд доларів США у 2015 році.

Незважаючи на такі проблеми, 60 атомних реакторів будуються в 15 країнах. Найбільш активним є Китай, який має 32 робочих реактори і будує 20 нових.

У Сполучених Штатах Америки Управління з питань проблем річки Теннессі в червні ввело в експлуатацію енергоблок №2 атомної електростанції «Watts Bar». Це перший атомний енергоблок, введений в експлуатацію у США з 1996 року. «Це великий крок вперед до екологічно чистої енергії, і ми, якщо хочемо вирішити проблему зміни клімату, повинні докладати всіх зусиль, сприяючи використанню всіх джерел екологічно чистої енергії, включаючи атомну», -заявив у своєму інтерв’ю для «Washington Post» вчений MIT Керрі Емануель [Kerry Emanuel].

Незважаючи на те, що їм нещодавно вдалося побудувати новий енергоблок, США також ведуть боротьбу проти виведення з експлуатації АЕС. Прогнозна вартість закриття американських АЕС зросла в чотири рази протягом періоду з 1988 по 2013 рр. за даними Bloomberg News. Уряди багатьох країн поступово починають розуміти, наскільки були недооцінені витрати, пов’язані з закриттям АЕС.

Як зауважив Ентоні Фроггатт, експерт-ядерник лондонського науково-дослідного центру «Chatham House» — «Питання полягає в тому, як створити справедливу вартість щоб покрити збитки, які виникнуть в далекому майбутньому?»

Автор: ДЖОЕЛ СТОНІНГТОН [JOEL STONINGTON]
Джерело: yale.edu