Атомна енергетика

Східна Європа любить атомну енергетику, але не може її собі дозволити

Країни колишнього радянського блоку відчайдушно намагаються модернізувати свої атомні електростанції, але їм бракує часу і грошей.

Золтан Горог готовий до російської навали. Агент з нерухомості в угорському місті Пакш додав текст кирилицею на біло-синій вивісці над входом до його офісу.
Він встановив порожні столи у сподіванні, що вони знадобляться йому для розширення, як тільки справи підуть вгору.

Проте ажіотажного попиту на його послуги не спостерігається. Через п’ять років після підписання між урядом Угорщини і російською корпорацією з атомної енергетики «Росатом» договору на будівництво двох нових реакторів на старій електростанції, що розташована неподалік міста, дата початку масштабного будівництва все ще невідома.


Працівники за роботою на блочному щиті управління АЕС «Пакш», 25 червня.
Фотограф: Акос Стіллер [Akos Stiller]/Bloomberg

«Ми мали б усвідомлювати, що побудувати атомну електростанцію не так просто, як, скажімо, автомобільний завод», – сказав п. Горог, який готується стати головним спеціалістом з розміщення інженерів, слюсарів, електриків і фізиків, необхідних для реалізації проекту. «Зміни, що наближаються, важко уявити», – додав він, натискаючи на кнопки свого ноутбука, щоб продемонструвати доступні для оренди квартири, які більшість місцевих жителів не можуть собі дозволити. Ці апартаменти призначені для заможних гостей з Росії.

У той час як багаті західноєвропейські країни, такі як Німеччина і Франція, відмовляються від будівництва нових реакторів через їхню високу вартість і ризики для довкілля, посткомуністична Європа наражається на іншу проблему – її бажання будувати атомні електростанції не співпадають з можливостями. Урядам держав регіону, де експлуатується більшість побудованих ще за радянських часів атомних реакторів, бракує часу і грошей.

Строк експлуатації електростанцій добігає кінця. Зростання обсягів споживання енергії і встановлення більш жорстких граничних строків щодо скорочення викидів вуглецю не залишають урядам іншого виходу, окрім як будувати нові реактори. Крім Угорщини опцію, що передбачає розширення або модернізацію атомних електростанцій, розглядають також Словаччина, Чехія, Румунія і Словенія. Болгарія і Польща хочуть побудувати нові електростанції.

Проте на заваді цим планам часто стає стрімке зростання вартості будівництва і високі вимогами до конструкцій, яких зобов’язані дотримуватися держави-члени Європейського Союзу. З огляду на зазначені обставини, більшість запланованих у регіоні проектів може бути завершено не раніше, ніж через десять років. Враховуючи, що вартість будівництва нового реактору часто становить близько 15 млрд євро (16,8 млрд доларів США), уряди стикаються з великими труднощами при просуванні таких проектів.

«Ця технологія не є і, ймовірно, ніколи не стане найкращим варіантом з точки зору вартості», – говорить аналітик з питань енергетичної політики Bloomberg Intelligence у Лондоні Роб Барнетт [Rob Barnett]. «Чи хочуть уряди зберегти цю технологію виробництва електроенергії та чи готові вони надавати дотації на її утримання – ось в чому полягає принципове питання».

Найбільшого успіху в реалізації цих планів досягла Словаччина, яка до наступного року може підключити новий реактор до своєї енергетичної системи. Проте будівництво відстає від графіка, наражається на протести з боку сусідньої Австрії і викликає скандали, пов’язані з його надмірним фінансуванням та неефективним управлінням.

Більш типовим прикладом є Болгарія, яка безуспішно намагається знайти кошти для будівництва своєї другої електростанції у м. Белене на півночі країни. З падінням комуністичного режиму у країні проект було відкладено до кращих часів. Вартість його реалізації може сягнути майже чверті економічного виробництва країни. Польща – найбільший споживач вугілля у Європі, розмірковує над початком будівництва у 2033 році першого реактору у своїй історії. Проте уряд поки що не схвалив надання необхідного фінансування.


Покинуте просто неба обладнання на занедбаному будівельному майданчику атомної електростанції поблизу м. Белене.
Фотограф: Олівер Буніч [Oliver Bunic]/Bloomberg

Навіть ті проекти, які виглядають супер-надійними, відстають від графіка реалізації. Румунія, яка протягом десяти років вела дискусії щодо доцільності будівництва нових реакторів на АЕС «Чернаводе» неподалік Чорного моря, в травні підписала попередню угоду з компанією «China General Nuclear Power Corp. Still». Проте сторони поки що не змогли досягти згоди щодо фінансування і строків будівництва.

Угорщина зібрала більшу частину коштів, необхідних для реалізації контракту за проектом АЕС «Пакш» на суму 12,5 млрд євро, який було підписано в січні 2014 року. Ця угода продемонструвала дружні відносини між прем’єр-міністром Віктором Орбаном і президентом Росії Володимиром Путіним. Росія профінансувала 80% від зазначеної суми шляхом надання Угорщині кредиту у розмірі 10 млрд євро. Кошти необхідно буде повернути з відсотками.

Але й цього недостатньо, щоб проект міг зрушити з місця. Для того, щоб схвалити проект, ЄС знадобилося два роки. З того часу минуло ще два роки. Будапешт непрямо звинувачує Росатом у ненаданні необхідних планів. Нові реактори не почнуть виробляти електроенергію в 2026 році, як було передбачено початковим графіком. Поки що це – єдина річ, про яку можна говорити ствердно. Уряд веде переговори з Москвою про відстрочення повернення кредиту до введення в нових потужностей в експлуатацію.

Генеральний директор Росатома Олексій Ліхачов звинуватив у всьому ЄС і заявив, що роботу буде продовжено влітку. «Проект відстає від графіка через процедури Європейського Союзу», – розповів він в інтерв’ю інформаційному агентству «РІА» в червні. «Ми вносимо зміни до графіка. Ми вчасно виконуємо роботи. Ми вже уклали контракти на поставку більшої частини важкої техніки і активно працюємо над підписанням контрактів з угорськими компаніями для виконання будівельно-монтажних робіт».

Розширення атомних електростанцій – це найдорожчий варіант з огляду на численні вимоги щодо безпеки, які невпинно збільшують вартість проектів. Три найбільш серйозні ядерні аварії, які мали місце на АЕС «Три-Майл-Айленд» у США, Чорнобильській АЕС в Україні і АЕС «Фукусіма» в Японії, дали поштовх розвитку науки і технологій, що лежать в основі ядерної енергетики

У випадку АЕС «Пакш» в Угорщині, яка розташована на відстані лише 100 км (62 милі) від м. Будапешт вниз за течією Дунаю, було отримано лише 300 з 6 тисяч необхідних дозволів.

«Чорнобильська катастрофа вказала нам на важливість, серед іншого, прозорого підходу до питань ядерної безпеки», – сказав Директор департаменту з питань ядерної безпеки Європейського банку реконструкції та розвитку Бальтазар Ліндауер. «Масштаб проблеми, створеної там, вражає».

Незважаючи на зазначені ризики, атомна енергетика користується підтримкою широких мас, особливо в містах, які найближче розташовані до АЕС і для яких вони є джерелом доходу.


Працівник йде реакторною залою АЕС «Пакш», 25 червня.
Фотограф: Акос Стіллер [Akos Stiller]/Bloomberg

Будівництво перших реакторів угорської АЕС «Пакш» з введенням в експлуатацію в 1982 році змінили містечко. «Було побудовано палац культури і театр, працівники АЕС злилися з місцевим населенням та навіть одружувались», – розповідає 60-річна Джудіт Кунфальві, власниця ювелірного магазину, яка розраховує на російських клієнтів, сподіваючись, що вони зрештою приїдуть.

Згідно з оцінками місцевих жителів, 10 000 працівників і членів їхніх сімей наповнять місто як тільки проект набере обертів. Пан Горог не єдиний місцевий житель, який планує надавати послуги росіянам. На березі річки розташований найпопулярніший у Пакші рибний ресторан «Halaszcsarda», який нещодавно переклав своє меню російською і вже готовий приймати гостей з числа перших відряджених працівників Росатома.

«Це – шанс для розвитку нашого міста», – додає п. Кунфалві, стоячи за скляним прилавком з широким асортиментом брошок і сережок, який простягнувся майже по всьому магазину площею 40 кв.м., що знаходиться на тихій, центральній вуличці. «Проект створить безліч можливостей для заробітку»

За сприяння Яна Братаніча, Ленки Понікельської, Ірини Вілку, Катерини Чурсіної, Радослава Томека і Степана Кравченка.

Автори: Хамес М. Гомес [James M Gomez] і Золтан Саймон [Zoltan Simon]
Джерело: bloomberg.com