Атомна енергетика

Справжня сутність агресивного тиску Франції у сфері атомної енергетики

«Час брати приклад з Франції», — написав у січні ведучий рубрики у «Нью-Йорк Таймс» Роджер Коен (Roger Cohen). «Вони мають голови на плечах, оскільки атомна енергетика володіє 70%-им рейтингом схвалення». Точно так само задався питанням можливий кандидат у президенти від Республіканців Джон МакКейн: «Якщо Франція може виробляти 80% своєї електроенергії завдяки атомній енергетиці, чому ми не можемо?» Навіть Південні республіканці стають франкофілами, якщо вже представник штату Джорджия Амос Емерсон, голова Науково-технологічного комітету Палати Джорджиї, запитує, як французька система могла б допомогти Сполученим Штатам у їхніх «намаганнях досягнути більш екологічно-чистої, дешевшої, стабільнішої енергетики».

Франція відома як країна, де атомна енергетика себе виправдовує. Вона експлуатує 59 ядерних реакторів, які в 2007 році забезпечили 78% електроенергії країни. Через те уряд Франції вирішив принести «відродження» атомної енергетики світові. Адміністрація Саркозі уклала численні угоди про ядерну співпрацю з іншими країнами і сам президент об’їздив світ в якості торговця атомною енергетикою. «Запити країн, як бажають одержати прибуток з екологічно-чистого і дешевого джерела енергії, обґрунтовані», — каже Міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнір (Bernard Kouchner). Переговори щодо укладення нових двосторонніх угод з ядерної торгівлі проводилися з Алжиром, Йорданією, Лівією, Марокко, Тунісом і Об’єднаними Арабськими Еміратами. Окрім того, Франція пообіцяла допомагати Китаю, Індії і Бразилії у розширенні їхніх програм ядерної енергетики.Проте незважаючи на максимальні зусилля Франції, скеровані на досягнення протилежного, малоймовірно, що країни, які жадають бути учасниками ядерного ринку, реалізовуватимуть програми ядерної енергетики у найближчий час – якщо взагалі реалізовуватимуть. Жодна з цих країн не має необхідної нормативно-правової бази в сфері атомної енергетики, регулюючих органів, бази матеріально-технічного забезпечення, ані кваліфікованої робочої сили для забезпечення роботи АЕС. Голова Управління ядерної безпеки Франції зробив припущення, що для побудови необхідної нормативно-правової бази в країнах, які починають з нуля, знадобиться щонайменше 15 років. (Французький уряд добре усвідомлює цю проблему; минулого місяця він створив «Agence France Nucleaire International» в межах своєї Комісії з атомної енергії для «допомоги іноземним державам у підготовці інституційного, людського і технічного середовища, необхідного для розробки цивільної ядерної програми».)
Більш того, їхні енергосистеми не змогли б витримати збільшене навантаження від європейського реактора із водою під тиском потужністю 1600 МВт, збудованого франко-німецьким спільним підприємством «AREVA NP». Таке збільшення, що новий реактор являв би собою загальну встановлену генеруючу потужність у такій країні, як Йорданія (1900 МВт) або Об’єднані Арабські Емірати (приблизно із 6600 МВт, найбільша енергосистема з шістьох арабських країн-кандидатів), демонструє абсурдність широкомасштабних ядерних розгортань у цих країнах. Енергосистеми у таких країнах не мали б ані розподільчого потенціалу, ані потужності, щоби замінити атомні електростанції, що може зупинити чи тимчасово знизити виробництво електроенергії, завдаючи серйозну шкоду споживачам електроенергії у цих країнах.

Задум щодо заохочення і сприяння атомній енергетиці видається навіть ще дивовижнішим у країнах, обложених озброєними повстанськими угрупованнями, багато з яких продемонструвало приголомшуючі рівні безпринципності по відношенню до своїх співгромадян. Дехто охрестив цивільні ядерні об’єкти «завчасно розташованою ядерною зброєю». Цей вислів стає особливо значущим у такому контексті.

У той ж час політичні методи президента Франції Ніколя Саркозі щодо заяв чудово доповнюють широкомасштабну кампанію міжнародної ядерної промисловості, спрямовану на рекламування атомної енергетики в якості потенційної відповіді на зміну клімату. Компанія «AREVA» і її Генеральний директор Анн Ловержон (Anne Lauvergeon), яку Коен охрестив «стильною продавщицею «Vive les Nukes»», пропонують атомні електростанції так, ніби вони були скороварками на місцевому ринку. «Ми маємо це у