Скільки аварій трапляється протягом року, рівень небезпеки аварій знижується чи підвищується? Важко сказати. В 1989 році ООН допомогла розробити шкалу подібну шкалі Ріхтера (з позначками від нуля до семи балів) для інформування людей про рівень небезпеки при аваріях на атомних електростанціях. Рівень небезпеки, у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС, оцінюється за цією шкалою у 7 балів, а на АЕС на Три Майл Айленд у 5 балів. Справа у тому, що кожен день Міжнародне агентство з атомної енергетики при ООН видаляє з свого веб-сайту будь-які зареєстровані аварії, які трапились більш ніж шість місяців тому. Представники Агентства кажуть, що МАГАТЕ не хоче наказувати найбільш відкриті країни, які, завдяки інформації, яку вони не приховують, можуть вважатися країнами з низьким рівнем безпеки.
Так як країни в усьому світі підтримують використання атомної енергії для того, щоб задовольняти зростаючі потреби в енергії, прозорість (чи її відсутність) залишається серйозною проблемою. Незалежно від масштабів аварії, МАГАТЕ і інші агентства відслідковують всю інформацію, пов’язану з інцидентами на атомних станціях, але часто-густо регуляторні органи не вважають потрібним передавати цю інформацію відповідним організаціям. Крім того, існує база даних, якою опікуються співробітники ядерних об’єктів. Вся ця інформація вважається секретною.
“Інформація про численні інциденти на атомних станціях дуже стисла, або зовсім не надається”, – говориться у звіті за травень місяць, який був підготовлений спеціалістами з ядерної безпеки на замовлення депутата Європейського парламенту, члена Партії зелених.
На початку минулого місяця компанія Tokyo Electric Power Co. спочатку повідомила, що землетрус, зареєстрований поблизу однієї з її атомних електростанцій в Японії, не спричинив викид радіоактивних речовин, і тільки пізніше вона признала, що викид таки стався. Оператори ядерних реакторів в Японії повідомили, що документація з безпеки фальсифікувалася протягом багатьох років, включаючи приховання інциденту, який мав місце у 1999 році, коли протягом майже 15 хвилин оператори не контролювали реактор.
Прихильники атомної енергії говорять, що визнання незначних помилок не може применшувати кінцеві результати: після Чорнобильської катастрофи в 1986 році, коли загинуло багато людей, а радіація поширилася на сотні міль, в світі не було зареєстровано ні однієї великої аварії на АЕС. “Атомна енергія безпечна”, – заявив президент Буш під час свого відвідання атомної станції в штаті Алабама в червні цього року.
“Безумовно рівень безпечної експлуатації атомних станцій підвищився в усьому світі”, – сказав Джефрі С. Мерріфілд (Jeffrey S. Merrifield), член Комісії США з регулювання ядерної енергетики з 1988 по червень 2007 року. За його думкою, результатом є “покращення комфортності, яку відчуває населення по відношенню до атомних реакторів, які будуються в США і за кордоном”.
В усьому світі існує 438 працюючих комерційних реактора в 30 країнах, 104 з яких знаходяться в США. Всього з 2001 року було зареєстровано чотири серйозні аварії на закордонних станціях (в Болгарії, Угорщині, Швеції і Тайвані), включаючи викид радіоактивних речовин і пожежі. П’ята аварія з причини серйозної корозії в частині реактора, що могло привести до найбільшого викиду радіоактивних речовин, трапилась в Огайо. Представники регуляторних органів підкреслюють, що ні одна з аварій не наражала населення на небезпеку, і що в кінці кінців спрацьовували резервні системи безпеки або проблеми були виявлені своєчасно.
Тривожачись з приводу кліматичних змін і високих цін на нафту, адміністрація Буша намагається відновити будівництво нових станцій в США вперше за останні три десятиліття. Остання американська станція Уоттс Бар 1 в східному Теннессі була запущена в експлуатацію в 1996 році, через 23 роки після початку її будівництва.
Відмічаючи, що реактори не викидають парникові гази, тому що в них не згорає викопне паливо, президент Буш підписав два роки тому Закон про енергетику, відповідно до якого пропонуються субсидії і гарантуються кредити на будівництво нових станцій. Вісімнадцять компаній повідомили Комісії з регулювання ядерної енергетики, що вони планують побудув
ати 30 нових атомних станцій в найближчі роки, в основному на півдні країни, а перша станція вступить в експлуатацію приблизно в 2015 році.
За межами США будівництво атомних станцій ніколи не призупинялося. Зараз будується 31 станція, а Китай, Індія і Росія повідомили про свої плани щодо будівництва нових станцій. Єгипет, Індонезія і В’єтнам вивчають можливості будівництва своїх перших комерційних реакторів. Атомна енергія зараз складає 16% світового випуску електричної енергії. В США ця цифра дорівнює 20%.
Американська ядерна промисловість і американські офіційні особи рекламували роботу атомних станцій, включаючи станції за межами США, як виправдання будівництва нових станцій. Серед “10 головних причин”, які пояснюють, чому ядерні технології життєво важливі, Інститут атомної енергії вказує, що “за кордоном атомній енергії довіряють”. Спеціалісти Асоціація промислової політики заявляють: “Більш ніж 30 країн вважають атомну енергію безпечним і порівняно дешевим джерелом електричної енергії”. [Ядерна реакція]
Дві конфіденційні бази даних, створені на добровільній основі, містять вичерпні звіти про інциденти, пов’язані з безпекою. Одна база даних належить одночасно МАГАТЕ у Відні і Агентству з ядерної енергетики у Парижі (один з підрозділів Організації за економічне співробітництво і розвиток). Друга база даних підтримується в Лондоні промисловою групою, яка називається Світова асоціація операторів атомних станцій.
МАГАТЕ, база даних якої відкрита для регуляторів і таким чином вони можуть навчатися на помилках інших, отримує менше звітів за останні роки (89 за останній рік у порівнянні з 231 у 1985 році). Вважається, що це не віддзеркалює покращення безпеки, а пов’язано з тим, що регулятори відмовляються надавати звіти до цієї добровільної системи. “Нам відомо про значно більшу кількість інцидентів, про які треба було повідомляти”, – говорить Крістер Вікторссон (Christer Viktorsson), співробітник відділу МАГАТЕ з питань безпеки ядерних установок.
Звіт ЄК, замовлений парламентарієм, членом Партії зелених, вказує, що французький оператор атомних станцій Electricité de France SA щорічно, починаючи з 2003 року, повідомляв про близько 700 “значних” інцидентів, пов’язаних з порушенням безпеки на його 59 реакторах, Інституту радіологічного захисту (державному органу). Але Інститут щорічно передавав МАГАТЕ тільки 10 звітів про аварії, які сталися.
Жак Репуссар (Jacques Repussard), генеральний директор Інституту каже, що метою системи “є не повідомлення про кожний інцидент, а повідомлення про інциденти, на прикладі яких можуть вчитися інші”. Він вважає, що рівень повідомлення Франції не відрізняється від США або Японії.
Пан Репуссар говорить, що навіть невелика кількість звітів про інциденти, які повідомляються МАГАТЕ, більшою частиною ігноруються: “Багато країн не в достатній мірі використовують ці звіти … для цілей, направлених на запобігання аварій в майбутньому”.
Керуючий директор Асоціації операторів атомних станцій Люк Мампей (Luc
Mampaey) в минулому році висловив своє занепокоєння з цього питання. Він сказав незалежній газеті Inside NRC, що на станціях в різних країнах мали місце однакові інциденти, і припустив, що деякі оператори не знайомляться з інформацією Асоціації. В торішньому звіті, підготовленому Організацією за економічне співробітництво і розвиток і МАГАТЕ, наводиться ряд інцидентів на атомних станціях, які періодично повторюються протягом багатьох років, включаючи корозію і відмову клапанів в системі аварійного охолодження активної зони ядерних реакторів.
Також пан Мампей сказав, що в той час, коли багато компаній проводять відповідну роботу з повідомлення інцидентів, “боротьба продовжується”, тому що деякі компанії не повідомили про жоден інцидент. Офіційні особи в Асоціації не відповідають на прохання прокоментувати цю ситуацію.
В США, навіть критики використання ядерної енергії признають, що Комісія з регулювання ядерної енергетики більш відкрита для надання інформації з питань, пов’язаних з безпекою на атомних станціях, ніж більшість інших країн. “Комісія з регулювання ядерної енергетики знайомить громадськість зі своїми інспекційними звітами і звітами про інциденти, що трапилися”, – говорить Джеймс Річчо (James Riccio), аналітик з питань ядерної політики Грінпіс, Вашингтон
, США. “Навіть незважаючи на те, що обсяг інформації зменшився після 11 вересня, він залишається значно більший за той, що надають інші країни”.
В Японії після землетрусу, який стався в минулому місяці, з’явилися тільки деякі обривки інформації. Tokyo Electric Power принесла офіційні вибачення, признавши, що внаслідок землетрусу стався викид радіоактивних речовин і радіоактивної води в навколишнє середовище і сотень барелів низько-радіоактивних ядерних відходів. Хіро Хасегава (Hiro Hasegawa), речник компанії, пояснив затримку у наданні інформації тим, що у вихідні дні станція недоукомплектована персоналом. Уряд Японії заявив, що викиди радіації не створили небезпеку для населення. Не було ніяких підстав закривати станцію.
Ще раніше Tokyo Electric та інші японські компанії визнали, що приховання інцидентів на атомних станціях, включаючи аварії і незаплановані закриття об’єктів, неодноразово мало місце протягом останніх кількох десятків років. В квітні уряд Японії заявив, що компанія Hokuriku Electric Power Co. признала приховання інциденту в 1999 році на своїй станції Шіка, коли кілька стержнів автоматичного регулювання реакторів, які використовуються для уповільнення чи прискорення ядерної реакції в паливному ядрі, змістилися під час випробування, коли реактор не працював. Ці стержні стали причиною випадкового включення реактора. [Slow Report]
Аварійна захисна система була виключена робітниками, і реактор розігрівався протягом 15 хвилин, перш ніж оператори станції змогли його закрити. В Компанії сказали, що вони спочатку не повідомили про інцидент, тому що начальник станції побоювався, що будівництво на другому реакторі може бути відстрочено.
Одне з не багатьох джерел інформації, доступних громадськості, що прагне детально висвітлювати інциденти на атомних станціях в усьому світі, є Європейський звіт, підготовлений у травні. Ребекка Хармс (Rebecca Harms), член Парламенту від Німеччини, яка виступає проти ядерної енергії, ініціювала дослідження, яке провели сім експертів на чолі з Майклом Шнайдером (Mycle Schneider), консультантом з питань атомної енергії і ядерної політики, Франція.
Після зустрічей з представниками регулюючих органів і вивчивши звіти про інциденти на атомних станціях, автори детально описали 16 “значних інцидентів” за останні 20 років, включаючи багато випадків за межами США. В своєму звіті вони відмітили деградацію ядерного палива, пожежі, вибухи водню, аварії на станціях.
В звіті описується мало відомий інцидент, коли відмовили стержні автоматичного регулювання на атомній станції біля містечка Козлодуй в північно-західній частині Болгарії. 1 березня 2006 року пошкодження електроустаткування було причиною зупинки одного з основних насосів системи охолодження на блоці 5 російського виробництва. Насос забезпечує циркуляцію води для підтримки температури реактора на небезпечному рівні. Система автоматично починає зменшувати обсяг виробляємого електричного струму, опускаючи групи керуючих стержнів в активну зону реактора для уповільнення ядерної цепної реакції.
Але, як показують документи підготовлені болгарськими спеціалістами, деякі групи керуючих стержнів застряли. Більш ніж 6 годин потому була використана аварійна захисна система для закриття реактора. Пізніші перевірки показали, що більш третини керуючих стержнів не працювали, і, очевидно, були в такому стані з того часу, коли вісім місяців тому було замінено їх приводний устрій.
Болгарський ядерний регулятор не признавав проблему пов’язану зі стержнями автоматичного регулювання протягом 13 днів і спочатку заявив, що даний інцидент не загрожує безпеці. Через п’ять місяців регулятор сказав, що оператор станції, державна компанія Козлодуйська атомна станція, зафіксувала проблему з стержнями. В дослідженні, проведеному за проханням пані Харм, колишня експлуатація станції з неробочими керуючими стержнями, була названа “безпрецедентним прикладом в історії ядерної енергетики”. В аварійній ситуації, говорилось в докладі, коли необхідно негайно зупинити станцію, козлодуйська система не змогла б відвернути “серйозну шкоду, яка могла бути завдана активній зоні реактора”.
Фахівці Козлодуйської АЕС ставлять під сумнів таку оцінку. В їх щорічному звіті говориться: “В 2006 році у нас не було жодного інциденту з негативним впливом завдяки високій культурі техніки безпеки нашого персон
алу”. У звіті тільки одна фраза була присвячена інциденту з стержнями автоматичного регулювання, в якій зауважили, що цей інцидент одержав 2 бали по шкалі безпеки МАГАТЕ, що на один рівень нижче “серйозного інциденту”.
Пан Репуссард з французького Інституту ядерної безпеки заявив, що багато компаній бояться, що якщо вони нададуть інформацію про інциденти, які вони вважають незначними, “це буде неправильно сприйматися людьми”. “Якщо оприлюднити всі звіти про інциденти, – сказав він, – оператори станцій будуть неохоче ділитися відповідною інформацією один з одним”.
Витоку радіоактивних речовин не сталося під час інциденту в Болгарії. Але зовсім інша ситуація склалась під час інциденту в Угорщині.
10 квітня 2003 року працівники атомної електростанції Пакс 2 на півдні від Будапешту чистили 30 використаних, але ще радіоактивних стержньових ТВЕЛів, поміщаючи їх в спеціальний контейнер з водою з доданими хімічними речовинами, які знімають мінеральні відкладення. Угорські записи говорять про те, що о 21.53 на датчику радіації з’явився “тривожний сигнал” в будинку, де відбувалася очистка стержнів. Рівень радіації продовжував підвищуватися. За годину персонал машинного залу був евакуйований.
Робітники відкрили кришку контейнера для перевірки стержнів. Рівень радіації зразу ж стрімко підвищився. Через дві години кабель, який використовувався для підняття кришки розірвався, заблокувавши кришку і залишивши контейнер навпіл відкритим. Рівень радіації знов підвищився. Виявилося, що стержні перегрівалися по мірі того як прискорювалась ядерна реакція, тому що охолоджуюча система для контейнерів була недостатньою.
Згідно зі звітом, наданим Європейському парламенту, викиди радіоактивних газів, таких як ксенон і кріптон під час інциденту майже в п’ять разів перевищували загальний обсяг щорічних викидів всіх 58 французьких реакторів. Оператор станції не зміг прибрати радіоактивне паливо (більш п’яти тон) аж до січня 2007 року, тобто майже п’ять років поспіль.
У звіті Комітету з атомної енергетики Угорщини зроблено висновок, що радіоактивний вплив на населення був “незначний”. В ньому згадувалося про “культуру безпеки” на станції, яка не відповідає вимогам. Однак, угорська компанія групи MVM, яка експлуатує станцію, публічно звинуватила підрядчика, Framatome ANP GmbH, який був розробником знезаражуючого устаткування. Пізніше підрядчик оплатив завдані збитки.
Найбільш серйозний інцидент за останні роки на атомній станції в США стався в 2002 році на станції Девіс-Бессе в Оук Харбор, штат Огайо. Тут на кришці камери високого тиску реактора, де міститься топливне ядро тепловиділяючого елементу, була знайдена порожнина розміром з ананас, яка з’явилась в результаті інтенсивної корозії.
Корозія, найсильніша з тих, що коли-небудь були виявлені на станціях в США, могла привести до втрати охолоджуючої води реактора. Робітники з’ясували проблему до того, як сталася серйозна аварія. “Це мабуть найбільш значний інцидент, який ми коли-небудь мали після Три Майл Айленд”, сказав пан Мерріфілд, член Комісії з ядерного регулювання, який недавно вийшов у відставку. Під час аварії в 1979 році біля Херрісбургу, штат Пенсильванія, була ушкоджена активна зона ядерного реактору, але викиду значної кількості радіоактивних речовин не відбулося.
Пізніше станцію Девіс-Бессе було закрито на два роки. Її володар, компанія FirstEnergy
Nuclear Operating Co., що входить до корпорації FirstEnergy Corp. в Акроні, заплатила в минулому році 28 мільйонів доларів США у вигляді штрафів і признала в Міністерстві юстиції, що її працівники обманювали Комісію з регулювання ядерної енергетики, кажучи, що станція безпечна в експлуатації.
Автор Стів Стеклоу (Steve Stecklow), Wall Street Journal