Атомна енергетика

Тетяна Вербицька: Вважаю, що продовження роботи старих ядерних реакторів не розв’яже проблем української енергетики

tania-2У березні фахівці Національного екологічного центру України оприлюднили результати аналізу документів, на підставі яких було ухвалено рішення щодо
продовження терміну експлуатації енергоблоку №1 Южно-Української АЕС. На їхню думку, подальша робота цього об’єкта не гарантує ядерну та радіаційну
безпеку України.

Зокрема, технічний стан та залишковий ресурс корпусу першого енергоблоку наразі невизначений, отож невідомо, скільки часу він надійно працюватиме. Про доцільність пролонгації роботи інших старих енергоблоків (терміни експлуатації яких збігають у цьому і наступних роках)

розповідає експерт з енергетичної політики НЕЦУ Тетяна Вербицька:

У жовтні 2013 року ДП НАЕК «Енергоатом» опублікувало комплексний звіт про аналіз безпеки енергоблоку №1 Южно-Української АЕС. А на початку грудня 2013-го Державна інспекція ядерного регулювання України видала ліцензію на його понадпроектну роботу до 2 грудня 2023 року, тобто ще на 10 років. Ми проаналізували ці документи, залучивши незалежних експертів, і з’ясували, що на момент видачі ліцензії не було виконано 54 обов’язкових заходи з підвищення безпеки цього блока. Крім того, оцінку та прогноз технічного стану корпусу реактора було проведено не на належному рівні і не в повному обсязі. Наприклад, за даними чеського Інституту ядерних досліджень «Ржеж», що вивчав статичну і циклічну міцність корпусу реактора (єдиного елементу, що не підлягає заміні, на відміну від інших систем), напруженість металу в деяких місцях перевищує норму в 40-60 разів! А саме від його стану залежить надійна робота енергоблоку. Тут існує висока ймовірність виникнення мікротріщин, що може призвести до аварії з розгерметизацією першого контуру, викидом радіоактивності, опроміненням персоналу станції, населення та довкілля. При цьому для обґрунтування позитивного рішення щодо подальшої експлуатації енергоблоку не враховували найгірший аварійний сценарій, тобто не було застосовано консервативний підхід. Натомість у експертизі ядерно-радіаційної безпеки фахівці написали, що в деяких місцях корпусу є перенапруження металу, швидкість нагромадження флюенсу нейтронів перевищує прогнозовану, однак подальші руйнівні процеси малоймовірні. Тому Національний екологічний центр України вимагає від «Енергоатому» та Державної інспекції провести незалежну оцінку та експертизу ядерної й радіаційної безпеки технічного стану енергоблоку №1 із залученням європейських фахівців. Якщо результати цієї експертизи будуть негативні -скасувати рішення про видачу ліцензії.

Скільки ще старих енергоблоків працюють в Україні понаднормово?

Наразі в Україні понаднормово, крім Южно-Українського ВВЕР-1000, працюють ще два енергоблоки ВВЕР-440 на Рівненській АЕС, що отримали ліцензії у грудні 2010-го на 20 років. Загалом із 12 енергоблоків, побудованих за радянських часів, 9 вичерпають свій ресурс до 2020-го. Увесь цей час на порядку денному стоятиме питання, продовжити їхню експлуатацію чи виводити старі енергоблоки з експлуатації. Виходячи з того, як приймали рішення про продовження терміну експлуатації першого енергоблоку на Южно-Українській АЕС, можна припустити, що такі ж самі порушення буде допущено і під час розгляду питань про понаднормову роботу інших реакторів. На нашу думку, треба вже тепер розробляти нову методику для ретельнішої перевірки таких систем. Енергоблок – це цілісна конструкція, елементи якої тісно пов’язані між собою. Нині під час аналізу (зокрема й на сейсмостійкість) зазвичай досліджують окремі елементи, не враховуючи їхню взаємодію. Це неправильно. На кінцевому етапі експертизи треба обов’язково мати цілісну картину технічного стану енергоблоку,тобто впровадити уніфікований підхід. І вже тоді ухвалювати рішення про продовження чи зняття з експлуатації.

Чому Державна інспекція ядерного регулювання України подовжує роботу старих енергоблоків, попри їхні технологічні недоліки?

Є кілька чинників, що впливають на ухвалення таких позитивних рішень. По- перше, ця державна структура мусить, передусім, реалізовувати політику уряду. А він узяв курс на подальшу експлуатацію старих енергоблоків (принаймні це прописано в Енергетичній стратегії України до 2030 року, яку затвердив Кабмін). По-друге, на інспекцію «тиснуть» кредитні зобов’язання за гарантійними угодами «Енергоатому», що взяв 600 мільйонів євро на підвищення безпеки експлуатації атомних станцій. А Україна виступила гарантом їхнього повернення. Якщо «Енергоатом» з якихось причин не зможе повернути кошти, доведеться відволікати їх із державного бюджету. Хоча в останні кілька років інспекція досить ефективно співпрацює з недержавними організаціями, проводить громадські слухання і роз’яснює свою позицію. Тобто вона відкрита для громадськості. Але все-таки на сьогодні громадськість не має змоги вплинути на рішення цього органу, зокрема які стосуються понадпроектної роботи реакторів.

Звідки атомники братимуть нові основні вузли і комплектуючі для мо-дернізації старих енергоблоків?

Гадаю, системи закуповуватимуть яку Росії, так і в інших країнах. Частину вироблятимуть на вітчизняних підприємствах. В Україні всі реактори типу ВВЕР,тобто для російських виробників це ринок збуту. Тому, на мою думку, вони не відмовляться від фінансового зиску. Крім того, буде задіяно вітчизняний потенціал, який ще зберігся.

Чи є проблема з постачанням ядерного палива для вітчизняних АЕС? Адже, як відомо, його купують у Росії…

Поки що такої проблеми немає. Основним постачальником сировини для вітчизняних АЕС залишається Росія (частка імпортованої продукції американо-шведсько-японського холдингу Westinghouse поки що надзвичайно мала). Тобто українська атомна енергетика залежить від Росії у питаннях постачання не лише запасних деталей та комплектуючих, а й палива для наших АЕС. Україна є одним із найбільших ринків російської корпорації «ТВЕЛ». Однак не можна виключити сценарію, що в майбутньому наша сусідка не вдасться до сировинного шантажу, як це було з блакитним паливом «Газпрому». Тому, з точки зору національної безпеки, для діючих АЕС треба шукати альтернативні шляхи постачання цієї стратегічної сировини.

Де сьогодні зберігають і переробляють вітчизняне відпрацьоване паливо?

Знову ж таки в Росії. Українські АЕС з реакторами типу ВВЕР створювали відповідно до концепції подальшої переробки і тимчасового зберігання відпрацьованого ядерного палива в Красноярській і Челябінській областях. Тому й сьогодні його вивозять на тамтешні комбінати (щороку Україна сплачує за це приблизно 200 мільйонів доларів). Там з нього забирають уран і плутоній для повторного використання, потім в Україну мусять повертатися високоактивні радіоактивні відходи в тому самому радіаційному еквіваленті для остаточного поховання, згідно із угодою з Росією. Оскільки технологія переробки та підготовки до транспортування відходів належить Росії, ніхто напевно не може сказати, чи не додадуть до радіоактивних відходів українського походження інші з російських реакторів. Причому складно це проконтролювати. Наразі лише на Запорізькій АЕС функціонує відповідне пристанційне сховище. Для інших атомних станцій існує реальна загроза виникнення технологічних, техногенних проблем, пов’язаних із відпрацьованим ядерним паливом у випадку, коли з якихось причин послуги російської сторони стануть недоступними.

Улітку 2013 року було схвалено висновок державної експертизи ядерної та радіаційної безпеки ТЕ0 на будівництво сховища для високоактивних радіоактивних відходів, що повертаються з Росії після переробки відпрацьованого ядерного палива реакторів ВВЕР-440. Проблема полягала в тім, що не було проаналізовано питання сумісності контейнера з первинною упаковкою відходів і фізико-хімічних процесів, що можуть відбуватися протягом 100 років їхнього зберігання. Через це Державна інспекція ядерного регулювання не погодила проект у частині матеріалу упаковки відходів і повернула його розробнику для подальшого опрацювання.

Відомо, що частина радіоактивних відходів із наших АЕС ще й досі зберігається на російській території. Термін дії контракту закінчився у 2013-му, і за домовленостями між сторонами його пролонгували ще на кілька років. Однак до 2018-го мусимо забрати з Росії всі відходи. Розмови про будівництво Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива в зоні відчуження Чорнобильської АЕС точаться від 2001 року, але далі слів справа не рухається з місця. Принаймні на території в зоні відчуження, виділеної під забудову, ще й досі росте ліс. Але навіть функціонування такого об’єкту – тимчасово відкладене рішення. Через століття нашим онукам доведеться знову повертатися до цього питання. Однак атомники аргументують таку позицію тим, що, мовляв, за цей час з’являться нові технології з утилізації небезпечного матеріалу або він стане у пригоді для реакторів нового покоління.

Можливо, треба активніше розвивати альтернативні джерела енергопостачання?

На мою думку, передусім, треба говорити не так про нові джерела, як про скорочення споживання та ефективне використання нині діючих генеруючих потужностей, у тому числі АЕС. У 1991 році, коли Україна стала незалежною, її енергетична потужність була такою самою, як нині, майже 50 ГВт. Якщо говорити про атомну генерацію, то за цей час закрили Чорнобильську АЕС, натомість уведено в експлуатацію два атомних енергоблоки на Хмельницькій і Рівненській АЕС. Щороку електростанції генерували приблизно 300 мільярдів кіловат-годин. Нині за такої самої потужності вони виробляють менше ніж 200 мільярдів. Чому? Через заниження коефіцієнту використання потужності. Наприклад, кожна вітчизняна атомна електростанція працює на 60-70 відсотків можливого, тоді як у Європі та США цей показник коливається на рівні 80-90 відсотків. Тому, насамперед, треба ефективніше використовувати те, що маємо. Потужності атомних енергоблоків штучно занижували, а деякі з них узагалі простоювали. При цьому кількість радіоактивних відходів та відпрацьованого ядерного палива на АЕС не зменшується.

Крім того, в електричних мережах увесь час спостерігаються чималі втрати на шляху від генерації до кінцевого споживача. Офіційно вони становлять майже 20 відсотків. У кінцевого споживача (а це, передусім, важка промисловість і аграрний сектор) ефективно використовують лише 30 відсотків електричної енергії. Однак на підприємствах роками не проводять енергоаудит та не реалізовують заходи з енергозбереження і не запроваджують енергоефективні технології – усіх влаштовує нинішня ситуація. У країні немає системи управління енергоспоживанням на рівні ні підприємств, ні домогосподарств. Якщо зменшимо втрати в електромережах, запровадимо жорсткий контроль за енергоспоживанням на основних об’єктах, встановимо лічильники, індивідуальні теплові пункти на бюджетних та комунальних установах, почнемо утеплювати будинки, застосовувати енергоефективні технології – розв’яжемо більшу частину проблем. Паралельно слід впроваджувати альтернативні джерела енергозабезпечення, розвивати відновлювану (сонячну, вітрову) енергетику. Тим паче, що вартість майже всіх її компонентів увесь час знижується, на відміну від атомної галузі, яка дорожчає з кожним випадком аварії на якомусь блоці. Скажімо, після аварії на японській АЕС Фукусіма в усіх країнах, у тому числі і в нашій, було впроваджено низку постфукусімських заходів, що потребують значного фінансування. Однак з розвитком відновлюваної енергетики треба розвивати технології акумулювання електроенергії. Також украй потрібно розвивати енергетичну систему, запроваджувати дієві прозорі механізми ринку електроенергії та систему тристоронніх договорів, коли споживач може обирати серед об’єктів генерації, з якої електростанції він купуватиме електроенергію. На жаль, це питання на сьогодні чомусь поза пріоритетом урядовців, цим ніхто не займається: вітчизняний ринок орієнтований на дедалі більшу генерацію традиційної електроенергії.

Яка позиція екологічної спільноти щодо майбутнього атомної енергетики, адже усе ж таки вона має низку переваг?

Якщо говорити про переваги атомної енергетики, то на сьогодні вона генерує до 50 відсотків електроенергії на внутрішньому ринку України. Атомники запевняють, що процес цей стабільний і відносно дешевий. Коли з першою позицією можна погодитися, то друга викликає низку запитань. Справді, енергоринок закуповує атомну кіловат-годину дешево. Питання в тім, чи покривають ці витрати всі проблеми, що породжує ця галузь? Навіть керівництво «Енергоатому» змушене час від часу констатувати, що тарифи надто занижені і їм не вистачає коштів на модернізацію АЕС. Вважаємо, що продовження роботи старих ядерних реакторів не розв’яже проблем української енергетики, а лише створить низку нових. Найкращим рішенням, з точки зору енергетичної безпеки України, на сьогодні є виведення з експлуатації ядерних блоків після закінчення терміну їхньої проектної експлуатації. А ті гроші, які витрачали на підтримку діяльності АЕС, слід скерувати на підвищення енергоефективності в промисловості й житловому господарстві.

Володимир ГАЛЕГА
Фото Сергія РАЗБЕЙКОВА
Всеукраїнський науково-виробничий журнал “Пожежна та техногенна безпека”

Завантажити скан-копію публікації у форматі PDF.