Атомна енергетика

Україні загрожує нова ядерна небезпека

Екологи звинувачують «Енергоатом» у форсованому просуванні будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) в Чорнобильській зоні. Суть претензій – атомники шукають виключно економічну вигоду, нехтуючи питаннями екологічної безпеки. Атомники все заперечують.

Нагадаємо, що рішення про будівництво ЦСВЯП американською корпорацією Holtec International було прийнято 9 грудня 2005 р. після проведеного міжнародного тендеру. Корпорація запропонувала впровадити в Україні власну технологію «сухого» зберігання ядерних відходів, апробовану в США, Швейцарії і Іспанії. Споруда є чимось схожим на стакан з неіржавіючої сталі. У ньому знаходяться відділення, розділені нейтронопоглинаючим матеріалом. У них поміщаються тепловиділяючі збірки (ТВЗ), закачуються інертним газом і заварюються.

Недавно в Славутичі відбулися громадські слухання з будівництва «сухого» сховища – ССВЯП. Їх позитивний результат фактично дав «зелене світло» створенню даного об’єкту. По суті, залишилося трошки – ухвалення Верховною Радою відповідного закону.

Наші піонери

Про необхідність створення Україною власного «ядерного» сховища говорять мало не з моменту отримання незалежності. Першою вдарила на сполох Запорізька АЕС і побудувала ССВЯП на своїй території.

«Свого часу ми побачили, що можемо перестати возити відпрацьоване паливо на переробку до Росії, якщо вона відмовиться приймати його – розповів начальник управління інформації і зв’язків з громадськістю ЗАЕС Сергій Шимчев. – Чим це може загрожувати станції? Річ у тому, що у будь-який момент роботи атомного блоку в так званому басейні витримки і перевантаження усередині гермозони, повинне бути місце, щоб все завантаження атомного реактора вивантажити в цей басейн. Якщо він заповнений, то це означає порушення ядерної безпеки, і блок повинен бути зупинений».

Тоді фахівці ЗАЕС підрахували, що з такими темпами через декілька років станція може зупинитися. Спорудженням ССВЯП на станції вирішили відразу дві проблеми. По-перше, заощадили державі до $40 млн. щорічно на вивіз ВЯП до Росії. А по-друге, атомники залишають свого роду технологічну «корисну копалину». Технологічний процес в реакторі не може забезпечити вигорання ядерного палива до нуля. Вигоряє 3-4% ядерного палива, решта залишається, але його, за регламентом, завантажувати в реактор не можна.

«Теоретично це паливо можна переробляти, – говорить Шимчев. – Просто вийняти той відпрацьований бруд, який накопичився в процесі експлуатації, захоронити, а до того, що залишилося, додати 3-4% нового палива і використовувати знов. Японія заявляє, що переробляє 80% ВЯП. Але деякі країни взагалі не переробляють його через дорожнечу технологій переробки. Вони вважають, що краще покласти його в ССВЯП на 50 років, поки наука щось не придумає краще».

«Підхід неправильний, – вважає Володимир Усатенко, експерт Національної комісії радіаційного захисту населення України. – Треба вирішувати проблеми, а не відкладати їх. Необхідно провести інвентаризацію всіх радіоактивних відходів, напрацьованих і атомною енергетикою, і промисловість, і військовими. Потім визначити приблизну вартість поводження з ними – це космічні суми».

«Ми не протестуємо проти будівництва ССВЯП взагалі, а тільки проти формату, в якому його збираються будувати, – заявив Дмитро Хмара, координатор з енергетики Національного екологічного центру України. – Ми за те, щоб сховища були біля кожної АЕС, і вона за них відповідала».

Крім того, говорить Хмара, в зоні ЧАЕС не можна будувати об’єкти, не пов’язані з природоохоронною діяльністю, оскільки указом Президента ця територія оголошена заповідником. вже писав про юридичні складнощі будівництва ССВЯП в Чернобилі. Але питання вже позитивно вирішене на круглому столі, що пройшов на початку березня. Там фахівці остаточно дали «добро» на створення українського сховища відпрацьованого ядерного палива.

Російська дорога на українських шляхах

Серед претензій екологів: у Чорнобильській зоні після створення заповідника заборонено будівництво народно-господарських об’єктів, у потенційних будівельників не готова вся необхідна документація, не вирішені проблеми з вивантаженням ядерного палива з енергоблоків ЧАЕС, поводження зі шламом, який утворився після переробки ВЯП Росією, який почне повертатися з 2011 р., небезпека транспортування радіоактивних контейнерів залізницями, ненадійність конструкції Holtec.

Директор Інституту геохімії навколишнього середовища НАН України Емлен Соботовіч вважає помилковим будівництво наземної споруди, яка може бути ледь не приманкою для потенційних диверсантів: «Я вважаю, що контейнери з ВЯП не можна залишати на поверхні. Їх треба заглибити хоч би на 20-30 метрів під землю. Це не тільки було б дешевше, але і захистило б різних несподіванок».

Одна з головних претензій до будівництва в зоні ЧАЕС – це перевезення контейнерів з ВЯП нашими «убитими» залізницями. Адже, по суті, немає різниці – що раніше ми їх возили до Росії, що зараз – до Чорнобиля.

«За весь час залізничних перевезень ВЯП не було жодної аварії, – розповів перший заступник директора Інституту радіаційного захисту АТН України, завідувач лабораторії дозиметрії внутрішнього опромінювання Наукового центру радіаційної медицини АМН України Станіслав Нечаєв. – Їх перевозили ще в радянські часи, перевозять і зараз. Відзначимо також, що сховище буде розміщено на території, яка навряд чи в найближчих 300 років буде освоєна наново».

Як запевняє «Енергоатом», при перевезенні радіоактивних контейнерів дотримуються особливих заходів безпеки. Випробування нібито засвідчили надійність конструкції навіть за умов надзвичайних ситуацій: перебування в зоні пожежі при температурі 800°С, падіння з дев’ятиметрової висоти на тверду поверхню, прикладання навантажень, відповідних падінню літака.

Майбутнє в тумані

Екологи турбуються, що у зв’язку з тим, що товщина стінки трубки тепловиділяючого елементу (ТВЕЛ), в якій знаходяться «таблетки» ядерного палива, складає всього лише 0,8 мм, немає гарантій, що стінки не руйнуватимуться протягом хоч би 50 років після вивантаження з реактора.

«Товщина стінки трубки ТВЕЛ в умовах зберігання в ЦСВЯП не зменшуватиметься з терміном зберігання, оскільки в середовищі зберігання відсутні реагенти, які могли б викликати втрату герметичності стінки ТВЕЛ за рахунок хімічних реакцій, які і є основною причиною зменшення стінки, – пояснює Віктор Медун, директор департаменту з нових проектів НАЕК «Енергоатом». – Навіть якщо раптом подібне станеться, конструкція каністри, в яку поміщається відпрацьоване паливо для зберігання, забезпечує два незалежні бар’єри на шляху можливого розповсюдження радіоактивних речовин в навколишнє середовище, як того вимагають національні норми і правила з ядерної і радіаційної безпеки».

«Оцінки дії на навколишнє середовище і населення, приведені на етапі техніко-економічного обґрунтування проекту СХВЯП, свідчать, що при максимальній проектній аварії радіаційна дія на людей за межами 30 км. зони, не перевищуватиме встановлених дозових меж», – говорить Станіслав Нечаєв.

Основні питання, відповіді на яких не може дати ніхто – що буде з ВЯП через 50 або 100 років. «Холтеківську» технологію експлуатують лише близько 20 років. Поки претензій немає.

Тому, вважають екологи, від гріха подалі краще зберігати ВЯП в стабільних геологічних формаціях. «Може і краще, – погоджується Нечаєв. – Проблема в тому, що дана технологія коштує не один мільярд доларів, а де їх знайти? Будь-яка діяльність в області атомної енергетики, повинна бути виправданою. Це перший з трьох основних принципів радіаційної безпеки і протирадіаційного захисту. Відносно ВЯП – це будівництво сухого поверхневого сховища. Іншого шляху зараз немає. Це виправдано з позицій радіаційної безпеки і протирадіаційного захисту, і економічно рентабельно (витрати на оплату Росії з переробки всього ВЯП трьох українських АЕС складуть майже $2 млрд., а створення і експлуатація протягом століття власного сховища – близько $520 млн. – ). Якщо виникнуть якісь проблеми, можна, як запевняють атомники, просто перенавантажити контейнери ВЯП з однієї оболонки в іншу».

За оцінками Володимира Усатенка, для забезпечення себе від ядерних ризиків, тобто надійного захоронення всієї кількості ядерних і радіоактивних відходів, напрацьованих як ядерною промисловістю, так і енергетикою, військовими і ін., необхідно близько 65 трлн. дол. Цифра вражаюча. При цьому, згідно концепції «Енергоатому», до 2030 р. буде побудовано 20 нових енергоблоків на українських АЕС. Правда, де їх будувати – невідомо. Але концепція є. Є у нас (як і в інших країн) і концепція з тривалого зберігання ядерних і радіоактивних відходів в стабільних геологічних формаціях. Але, на відміну від тієї ж Швейцарії, у нас вона тільки на папері. Ця країна банків вирішує проблеми зараз. Ми ж відкладаємо на потім. Може, пронесе.

http://www.4post.com.ua/