Атомна енергетика

Стара кобила для нового воза. Чому атомна енергетика не вирішує кліматичних проблем

Глобальна кліматична криза вже ні для кого не новина. Ми переживаємо все частіші і масштабніші аномалії, пов’язані з нею. Суху та безcніжну зиму змінює холодна весна з надмірними опадами, за якою, імовірно, прийде чергове найспекотніше літо за всю історію спостережень. Не кажучи вже про повені, засухи, урагани чи незвично потужні пожежі.

Учені та громадськість б’ють на сполох, закликаючи терміново зменшити людський вплив на клімат, поки у нас ще є змога сповільнити кризу. ЇЇ причина – викиди парникових газів в атмосферу, і їх найбільше джерело – енергетика.

Тож перехід до низьковуглецевих (тобто таких, які спричиняють менше викидів протягом усього свого життєвого циклу) «зелених» джерел енергії є одним із ключових заходів для протидії зміні клімату.

Україна не стоїть осторонь глобальних процесів. Взимку Мінекоенерго презентувало Концепцію «зеленого» енергетичного переходу України до 2050 року. Це поки єдиний документ, який визначає настільки довготривалі плани в енергетичному секторі, але і він ще не затверджений.

Згідно з Концепцією, до середини століття 20-25% електроенергії в Україні має припадати на атомну енергетику. У 2050 році усі сучасні енергоблоки вже вичерпають свій проектний термін, тож для досягнення такої частки знадобиться будувати нові потужності. Проте чи справді вони потрібні і допоможуть подолати зміну клімату? І в яку ціну обійдеться Україні подальша залежність від атомної енергетики? Давайте розбиратися.

Атомна промисловість – джерело викидів парникових газів
Під час роботи атомна електростанція майже не спричиняє парникових викидів. Однак, щоб вона могла працювати, необхідно видобути та збагатити уранову руду, транспортувати її, а після відпрацьованих років – вивести станцію з експлуатації і вирішити проблему з радіоактивними відходами, які потребують особливого поводження. І всі ці процеси не такі вже й “чисті”.

Викиди парникових газів, що продукуються за повний ядерно-паливний цикл (тобто з урахуванням усіх необхідних операцій, а не лише безпосередньо роботи), в середньому складають 66 гСО2е/кВт-год (грамів еквівалента вуглекислого газу на кіловат-годину) залежно від якості руди, технології збагачення, ступеня вигорання палива, строку експлуатації станції та від завантаженості реактора протягом року.

І такий показник є доволі високим. Наприклад, найшкідливіші для клімату вугільні ТЕС спричиняють 960-1050 гСО2е/кВт-год, а сонячні та вітрові – лише 32 і 9-10 гСО2е/кВт-год відповідно. Ці дані навів у своєму дослідженні професор з Університету Сасекса Бенджамін Совакул, який проаналізував більше сотні наукових досліджень на цю тему.

Схожі результати навів і Манфред Ланцен, професор Сіднейського університету, у своєму дослідженні для Австралійської уранової асоціації у 2009 році. У найгіршому можливому варіанті, розрахованому Ланценом, викиди від атомних електростанцій склали 248 гСО2е/кВт-год, що у 24 рази перевищує викиди парникових газів від вітрової енергетики та всього у 4 рази менше викидів вугільної енергетики.

Крім цього, для забезпечення роботи атомної електростанції використовується ядерне паливо. Його основу складає уранова руда, яка так само, як і вугілля, є викопним паливом, а отже, рано чи пізно вичерпається. За розрахунками професора електричної та електронної інженерії в університеті Аделаїди в Австралії Дерека Ебота, якщо споживання урану не зменшиться, то його запасів вистачить максимум на 80 років.

Атомна промисловість – це дорого і довго
За даними звіту Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату (МГЕЗК), лишилося всього 10 років до “точки неповернення”, після якої катастрофічних наслідків зміни клімату вже не уникнути. Протягом цього часу світу необхідно зменшити кількість викидів парникових газів майже вдвічі від нинішнього рівня.

Здавалося б, зірки зійшлися, адже на спорудження одного атомного енергоблока в середньому необхідно якраз 10 років. Проте, є два нюанси (якщо все ж повірити в припущення, що атомна енергетика майже не спричиняє викидів парникових газів):

  • Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ) розрахувало, що аби замінити всі вугільні та старі ядерні потужності на нові атомні енергоблоки та врятувати людство від зміни клімату, в світі необхідно збудувати 964 реактори. Для порівняння, за весь час існування галузі побудували лише 762 енергоблоки. І це результат праці 60-ти років!
  • За останнє десятиліття в Європі та Сполучених Штатах не запустили жодного нового атомного енергоблока, а будівництво АЕС дорожчає. За даними консалтингової компанії Лазард, найдешевший атомний проект обійдеться майже в шість разів дорожче, ніж вітрові, та майже всемеро дорожче за сонячні станції, які вироблятимуть стільки ж енергії. Висока ціна та постійні затримки при спорудженні нових атомних станцій вже призвели до банкрутства декількох найбільших компаній-споруджувачів: наприклад, американська Westinghouse чи французька Areva. За таких умов збудувати 964 нові реактори за десять років – нереальне завдання.

В Україні атомного чуда не станеться
У нас працює 15 атомних енергоблоків на 4 електростанціях. Сьогодні вони виробляють до 55% всієї електроенергії, яку ми споживаємо. Останнім часом частка дещо скоротилася, але все ще лишається зависокою. 12 реакторів вже вичерпали свій проектний ресурс та працюють понаднормово, а до 2030 року всього 2 працюватимуть у межах проектного терміну.

Що це означає для нас? Понадстрокова робота енергоблоків веде до ще більшого накопичення ядерних відходів, в тому числі відпрацьованого ядерного палива – довгоживучих високорадіоактивних відходів. Механізму для їхнього постійного захоронення атомна індустрія досі не винайшла. Зараз можливе лише їх тимчасове зберігання.

Крім цього, на старіших енергоблоках ризик аварій вищий. Адже всередині реактора існують деталі, які не лише неможливо замінити, але навіть обстежити. Український ядерний флот споруджували переважно у 1980-х роках за радянськими технологіями, які сьогодні повною мірою не відповідають міжнародним стандартам безпеки для нових атомних станцій.

Тобто атомна енергетика не лише безсила у боротьбі з кліматичною кризою, а й створює додаткові проблеми та ризики. Фінансувати спорудження нових атомних блоків чи дослідження експериментальних ядерних технологій – означає відтягувати кошти від наявних та більш доцільних кліматичних проектів.

До того ж, в України немає коштів не те що на розвиток атомної енергетики, а й на безпечне прощання зі старими станціями.

Поступова відмова від атомної енергії – доцільно та можливо
Щоб знизити ризики ядерних аварій та ефективно протидіяти зміні клімату, потрібно передбачити поступове закриття та виведення з експлуатації старих АЕС у період 2025–2030 рр. та не споруджувати дорогих та повільних нових атомних енергоблоків. Кошти ж, які довелося б витратити на них, набагато доцільніше витратити на підтримку енергоефективності та відновлюваних джерел енергії.

Відповідно до позиції громадських організацій, для досягнення кліматичних цілей, поставлених МГЕЗК, до 2030 року в Україні має працювати не більше 5 ГВт атомних потужностей і не будуватися жоден новий енергоблок. Щоб це відбулося спокійно, безпечно та безболісно, знадобиться:

  • Розробити плани зняття з експлуатації для кожного енергоблока.
  • Накопичити достатньо коштів у Фонді зняття з експлуатації атомних електростанцій
  • Накопичити кошти для безпечного поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом.
  • Забезпечити справедливу соціальну трансформацію міст-супутників

Автор: Олександра Заїка
Джерело: hmarochos.kiev.ua