У серпні цього року т.в.о. президента ДП «НАЕК «Енергоатом» — оператора усіх українських АЕС — Петро Котін у своєму блозі назвав будівництво енергоблоків 3 та 4 Хмельницької АЕС «будівництвом століття» і пообіцяв закінчити проєкт до 2025 року. Через місяць Президент України Володимир Зеленський підписав Указ № 406/2020 «Про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в енергетичній сфері та подальшого розвитку ядерної енергетики». Цим Указом очільник держави доручив Кабінету Міністрів України протягом двох місяців розробити і внести на розгляд Верховної Ради законопроєкт про проєктування та будівництво енергоблоків 3 та 4 Хмельницької АЕС. Але в чому проблема? Для розуміння цієї ситуації необхідно мати чітке уявлення про український ядерний сектор загалом.
В Україні налічується 15 атомних енергоблоків (13,8 ГВт), які діють на чотирьох атомних електростанціях: Рівненській, Хмельницькій, Южноукраїнській та Запорізькій, найбільшій в Європі. Ядерна енергетика забезпечує до 55 % загального виробництва електроенергії в Україні.
Щороку деякі блоки АЕС зупиняються, але частка атомної електроенергії залишається приблизно на рівні 50 % виробництва. Цю тенденцію можна спостерігати майже кожного року у травні. Державний оператор усіх АЕС «Енергоатом» зазвичай використовує цей час для проведення профілактичних ремонтів, що тривають кілька місяців.
В Україні тариф на атомну енергію є найнижчим серед усіх інших джерел енергії. Утім, цінник не відображає реальності. Вартість електроенергії, виробленої на українських АЕС, штучно знижується, адже це спосіб набрати легкі політичні бали. У квітні 2020 року «Енергоатом» продав електроенергію державному підприємству «Гарантований покупець» за 0,57 грн/кВт на годину, що менше ніж 0,02 євро. Однак це не означає, що атомна енергетика — дешева. Цей тариф не охоплює всіх витрат і негативних зовнішніх факторів, пов’язаних із виробництвом електроенергії на АЕС. Наприклад, він не покриває витрат на утилізацію радіоактивних відходів і використаного ядерного палива, а гроші, які надходять до Фонду виведення з експлуатації блоків АЕС, підпадають під інфляцію. До того ж їх недостатньо.
Радянська спадщина з російським перепопідвипідвертом
Усі українські атомні енергоблоки були спроєктовані в Радянському Союзі. 13 енергоблоків працюють на реакторах типу ВВЕР-1000, ще два — на ВВЕР-440, які сьогодні вже не відповідають сучасним міжнародним стандартам безпеки.
У 12 із 15 енергоблоків вже закінчився розрахований строк експлуатації (30 років). Наразі вони працюють з продовженням на 10 (реактори типу ВВЕР-1000) та 20 (ВВЕР-440) років. Ризики, пов’язані зі старінням атомних електростанцій, зростають, оскільки їх модернізація не передбачає заміни деякого ключового обладнання, наприклад, корпусів реакторів. Крім того, понаднормова робота енергоблоків призводить до додаткового накопичення радіоактивних відходів, включаючи відпрацьоване ядерне паливо, механізмів безпечного поховання якого досі не існує.
Відпрацьоване ядерне паливо з трьох українських АЕС досі відправляється на зберігання та переробку до Російської Федерації, що коштує Україні близько 200 млн дол. США щороку. Україна має потужності для зберігання відпрацьованого ядерного палива лише із Запорізької АЕС, а відкриття Центрального сховища відпрацьованого палива в Чорнобильській зоні відчуження постійно затримується.
Водночас використовуване на українських АЕС паливо — 100 % імпортоване. Близько 60 % палива все ще виробляє російська компанія «ТВЕЛ», решту постачає американська компанія Westinghouse. Нині паливо Westinghouse використовується лише в реакторах ВВЕР-1000, проте у вересні 2020 року ДП «Енергоатом» підписало меморандум про розробку такого палива для двох реакторів ВВЕР-440.
Нескінченні оновлення рівня безпеки
Після катастрофи на Фукусімі у 2011 році світовому суспільству довелося переглянути безпеку атомних електростанцій. На всіх європейських АЕС були проведені стрес-тести — оцінювання ризику виникнення аварій та оцінювання рівня безпеки. Україна теж взяла участь у цьому тестуванні. Оцінки ставили за мету перевірити, чи рівень використовуваних стандартів безпеки, які визначалися, коли конкретні електростанції отримували ліцензії, є достатнім для реагування у разі несподіваних екстремальних подій. Зокрема, випробування вимірювали здатність АЕС протистояти таким пошкодженням, як землетруси, повені, терористичні атаки або зіткнення літаків. На основі результатів оцінювання були рекомендовані подальші дії. Впровадження рекомендацій щодо стрес-тестів є національною відповідальністю та забезпечується операторами та національними регуляторами. Крім того, Європейська група регуляторів ядерної безпеки (ENSREG) разом з Європейською комісією уважно стежать за їх виконанням.
Для реалізації рекомендацій Кабінет Міністрів України затвердив Комплексну (зведену) програму підвищення рівня безпеки енергоблоків АЕС (КзПБ), спочатку визначивши 2017 рік кінцевим терміном виконання. Програма фінансується коштом кредиту ЄБРР та «Євратом» на суму 600 млн євро. Сьогодні, після низки відстрочок, термін виконання було зміщено на 2023 рік.
Це означає, що українські АЕС не є цілком безпечними, оскільки деякі заходи безпеки все ще не виконуються. Один з них — модернізація резервних дизельних двигунів на Запорізькій АЕС та їх забезпечення сучасними електронними системами управління. Відповідно до первісного плану КзПБ, погодженого ядерним регулятором, дизельні двигуни повинні були бути модернізовані, випробувані та сертифіковані як справні до 2017 року. Відповідно до звіту про впровадження КзПБ за другий квартал 2020 року, станом на кінець червня на жодному з шести блоків ЗАЕС дизельні двигуни модернізовано не було.
Будуть чи не будуть — вічно «нові» атомні енергоблоки
Хмельницька атомна електростанція (ХАЕС) розташована поблизу міста Нетішин, приблизно у 250 км від кордону з Польщею. Тут знаходиться два ядерні блоки типу ВВЕР-1000, введені в експлуатацію відповідно у 1987 та 2004 роках. Будівництво енергоблоків 3 та 4 на ХАЕС розпочали у 1985-1986 роках, але так і не завершили після аварії на Чорнобильській АЕС та подальшого розпаду СРСР. З 2005 року «Енергоатом» намагається відродити проєкт, але будівельні роботи ще не розпочаті.
За даними «Енергоатому», на блоці 3 вже виконано до 75 % будівельних робіт, а на блоці 4 — до 28 %. Очікувана встановлена потужність обох енергоблоків складає 2094 МВт, а технічний прогнозований строк експлуатації — 50 років.
У 2008 році російська компанія «Атомстройекспорт» виграла тендер на будівництво відродженого проєкту, і було домовлено про те, що Росія надасть Україні позику для фінансування будівництва. Однак роботи так і не розпочалися, а Росія не надала позику після того, як у 2015 році, коли стало зрозуміло, що подальша співпраця з російською компанією неможлива у світлі агресії Росії проти України, український парламент денонсував відповідну угоду з Росією. «Енергоатом» скоригував техніко-економічне обґрунтування завершення будівництва енергоблоків 3 та 4 на ХАЕС у 2016-2017 роках, передбачаючи використання реактора ВВЕР-1000 «європейського» постачальника — чеської компанії Skoda JS. Тендер на вибір постачальника не проводився. Рішення було прийнято «в результаті переговорів з потенційними постачальниками». Водночас Skoda JS контролюється російським «Газпромбанком», що повертає проєкт до російського сліду.
Для фінансування будівництва «Енергоатом» планував реалізувати так званий проєкт «Енергетичний міст»: під’єднати енергоблок 2 ХАЕС до мережі ЄС і розпочати продаж електроенергії Польщі. Гроші від цієї угоди мали фінансувати добудову енергоблоку 3 ХАЕС. Однак Польща не виявляла зацікавленості у реалізації проєкту, а це означає, що тепер «Енергоатом» повинен знайти нове джерело фінансування, що, з огляду на постійно зростаючу вартість цих проєктів (з 15 млрд грн у 2008 році до 73 млрд грн у 2020 році), здається майже неможливим.
Окрім того, реалізація проєкту призведе до низки ризиків.
- Проєкт може посилити залежність України від Росії в енергетичному секторі. Україна завжди сильно залежала від Росії щодо енергопостачання, особливо в галузі постачання газу та ядерного палива. Серед ключових пріоритетів України, визначених у переглянутій Енергетичній стратегії до 2035 року, є зменшення залежності країни від Росії шляхом диверсифікації енергопостачання та підвищення ефективності використання енергії. З 2004 року Skoda JS є частиною «ОМЗ», російської приватної корпорації у галузі машинобудування. «ОМЗ» належить «Газпромбанку», який володіє 98,622 % акцій компанії. Співпраця України з «ОМЗ» та «Газпромбанком» неможлива через те, що ці компанії потрапили до українського санкційного списку.
- Стійкість наявних на будівельному майданчику конструкцій не підтверджена. Будівельні конструкції на енергоблоках 3 та 4 на ХАЕС були побудовані в середині 1980-х років і вже 30 років стоять просто неба, частково затоплені, підпадають під дію корозії. Скориговане техніко-економічне обґрунтування та запропонований бюджет проєкту ґрунтуються на ідеї використання наявних конструкцій для будівництва блоків. Однак за останні 10 років не проводилося жодної всебічної експертизи стану цих споруд. Водночас в останній тиждень вересня 2020 року нещодавно створена робоча група вивчила ділянку та, ґрунтуючись лише на спостереженні, без всебічної технічної експертизи, зробила висновок щодо можливості будівництва енергоблоків 3 та 4.
- Не підтверджено ані можливість інтеграції наявних конструкцій у новий проєкт, ані відповідність чинним вимогам безпеки.
Автор: Олександра Заїка, фахівець з енергетичної політики, ГО «Екодія»
Джерело: boell.org