Атомна енергетика

«Проєкт десятиліття» без гепі-енду

Добудова Хмельницької АЕС: черговий наступ на старі граблі

У всьому світі вже десятиліттями атомна енергетика занепадає. Про це свідчать як статистика відкриття нових атомних станцій, так і кількість споруджуваних. Великі компанії відмовляються вкладати кошти у будівництво нових енергоблоків, а старі передчасно закриваються та починають виводитися з експлуатації.

Тим часом в Україні влада та атомний оператор намагаються опиратися світовим трендам. Так, у серпні цього року в.о. президента НАЕК «Енергоатом» Петро Котін у своєму блозі назвав добудову третього та четвертого енергоблоків Хмельницької атомної електростанції (ХАЕС) «проєктом десятиліття». А згодом і президент України Володимир Зеленський заявив про доцільність добудови Хмельницької АЕС. Проте чи дійсно цей проєкт необхідний Україні? Розбираймося.

Зведення третього та четвертого енергоблоків ХАЕС розпочалося ще в далеких 1985-му та 1986 роках. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС і запровадження мораторію на спорудження атомних станцій будівництво хмельницьких блоків зупинилось. Та оскільки будівельні конструкції не були законсервовані, протягом наступних 35 років ніщо не захищало їх від погодних впливів. Це призвело до часткового затоплення та корозії.

2005 року держава вперше спробувала відновити спорудження зазначених блоків ХАЕС, а 2006-го було здійснено інспекцію наявних конструкцій. За її результатами, Державна інспекція ядерного регулювання України (ДІЯРУ) не змогла надати висновку про довговічність і безпечність обстежених конструкцій.

Однак на цьому все не закінчилося. 2011 року Верховна Рада прийняла закон України про співпрацю між Кабміном і Росією щодо будівництва енергоблоків №3 і 4 Хмельницької АЕС. Для добудови планували використовуватися наявні конструкції, а Росія повинна була надати кредит на спорудження. За результатами тендеру, проведеного 2008 року, реакторну установку також мала поставити російська компанія.

Після початку збройної агресії РФ проти України Верховна Рада ухвалила закон про припинення дії угоди про співпрацю і, таким чином, відмовилася від російських грошей і реакторної установки. Уряд прийняв рішення про застосування «модифікованої реакторної установки ВВЕР-1000 альтернативного європейського постачальника». Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) проєкту було переписане під використання реактора чеської компанії Skoda JS a.s., кінцевим власником якої теж є російська компанія. Корекція ТЕО під «чеську» компанію відбулася з порушенням. Замість проведення тендеру зміну у ТЕО було внесено на основі «переговорів із потенційними постачальниками».

Вартість проєкту, за оцінкою оператора, кілька разів змінювалася. 2010 року добудову енергоблоків оцінювали у 1,4 млрд євро за тодішнім курсом, а 2012-го — вже у 3,8 млрд євро. 2018 року вартість раптово знизилася — тепер проєкт оцінили у 2,4 млрд євро. Однак ціну було обраховано станом на 1 березня 2016-го, і це ставить під сумнів реальність кошторису добудови ХАЕС, адже відтоді змінилися економічні реалії, в яких ми живемо. Сьогодні середня вартість спорудження енергоблоків перевищує розрахункову вартість спорудження ХАЕС у 3–10 разів.

Проте хоч би якою була кінцева вартість проєкту, невідомо, звідки саме «Енергоатом» братиме кошти на будівництво. Початковий план із залучення коштів від продажу електроенергії у ЄС із тріском провалився після того, як Польща відмовилася брати участь у проєкті «Енергетичний міст Україна—ЄС». Тепер навіть якщо інвестори з’являться, плата за будівництво цих енергоблоків може на довгі роки лягти на плечі платників за електроенергію — наші з вами.

Крім стандартних проблем, пов’язаних з атомною енергетикою, таких як ризики аварій та утворення радіоактивних відходів і високорадіоактивного відпрацьованого ядерного палива, проєкт добудови ХАЕС спричиняє й такі:

  • Посилення залежності від Росії.

Здавалося б, домовленості з Росією скасовані, нового європейського постачальника (хоч і з порушеннями) обрано. То де ж тут «російський слід», спитаєте ви. Насправді «чеська» Skoda JS a.s є дочірнім підприємством компанії «Об’єднані машинобудівні заводи» (ОМЗ) — російського холдингу, який внесено до українського санкційного списку. Ще цікавіше, але власником ОМЗ є славнозвісний «Газпромбанк», щодо походження якого ні в кого сумнівів не виникає.

  • Стабільність конструкцій.

Востаннє повне обстеження конструкцій третього та четвертого енергоблоків ХАЕС здійснювали ще у 2006–2007 роках. Уже тоді у ДІЯРУ були питання щодо їх надійності. 2016 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості вимагало у «Енергоатома» провести додаткове обстеження конструкцій. Проте його так і не зробили. Питання до конструкцій залишаються відкритими.

  • Безпека АЕС.

Конструкції третього та четвертого енергоблоків почали споруджувати у 1985–1986 роках під певну модель реактора. За більш як 30 років вимоги до проєктування АЕС суттєво змінилися. Чи можливо інтегрувати у старий проєкт нові способи підвищення безпеки? Навряд.

  • Зміна клімату.

Клімат невпинно змінюється, і ми всі страждаємо від наслідків цього процесу. Атомні станції — не виняток. Хмельницька АЕС розташована в одному з найбідніших на водні ресурси регіонів. Останні кілька років у найспекотніші періоди для охолодження енергоблоків ХАЕС насосні станції забирають додаткову воду з річки Горинь. Враховуючи, що з кожним роком стає дедалі спекотніше, існує ймовірність того, що води для охолодження навіть двох енергоблоків ХАЕС бракуватиме, і їх потрібно буде повністю відключати.

Навіщо вкладати кошти у ХАЕС — завідомо невигідний і потенційно небезпечний проєкт? Значно краще вкласти їх у розвиток енергоефективності, безпечних і чистих відновлюваних джерел енергії.

 

Авторка: Олександра Заїка, експертка з енергетичної політики ГО «Екодія»
Джерело: zn.ua