Атомна енергетика

Безпідставні твердження ядерної промисловості дозволяють їй вижити

Завдяки безпідставним твердженням атомній галузі вдається морочити голови й ігнорувати значно кращі способи скорочення викидів вуглецю

У своїй по-нищівному викривальній роботі один з провідних світових експертів у царині екології — Джонатан Поррітт — зазначає, що світова ядерна промисловість виживає не в останню чергу завдяки безпідставним твердженням, зокрема про те, що вона є частиною рішення проблеми зміни клімату, оскільки є джерелом електроенергії з низьким рівнем викиду вуглецю.

У своєму звіті «Нульові викиди без атомної промисловості» Поррітт зазначає, що галузь фактично перешкоджає боротьбі зі зміною клімату, а твердження про те, що нові типи реакторів є частиною рішення, як і попередні обіцянки, надто роздуті й ілюзорні.

Після багаторічної агітації за «зелені» питання Поррітт, колишній директор організації «Друзі Землі» у Великій Британії, якого призначили головою урядової Комісії з питань сталого розвитку Великої Британії, написав звіт від власного імені, але його схвалює величезна група науковців та учасників екологічних кампаній.

Цей аналіз — своєчасний, оскільки нині ядерна промисловість витрачає мільярди доларів на підтримку екологічних аналітичних центрів та енергетичних «експертів», які бомбардують політиків і випуски новин проядерною пропагандою.

Поррітт говорить про 46 груп у 18 країнах, які «морочать голови», і стверджує, що галузь виживає тільки завдяки цій «армії лобістів та фахівців з PR технологій».

Спочатку Поррітт обговорює так звану нормовану вартість електроенергії (LCOE), показник середніх чистих поточних витрат на виробництво електроенергії для генеруючої станції протягом строку її функціонування.

У 2020 році нормована вартість на виробництво одного мегавата електроенергії у Великій Британії дуже варіювалася:

  • масштабні сонячні батареї виявилися найдешевшими: 27 фунтів стерлінгів (38 дол. США);
  • вітер на суші: 30 фунтів стерлінгів;
  • газ: 44 фунти стерлінгів;
  • вітер з моря: 63 фунти стерлінгів;
  • вугілля: 83 фунти стерлінгів;
  • ядерна електроенергія: 121 фунт стерлінгів (168 дол. США).

Поррітт стверджує, що навіть якщо заперечувати деякі методи досягнення цих показників, важливо поглянути на тенденції: з часом енергія вітру та сонця дешевшають, тоді як витрати на ядерну електроенергію зростають — на 26 % за десять років.

Друге питання, яке підіймає Поррітт, — час, необхідний для будівництва АЕС. Він приходить до висновку, що темпи будівництва настільки повільні, що якби західні країни почали будувати нові АЕС вже зараз, кількість вуглекислого газу, що виділяється при виробництві необхідних бетону та сталі, значно перевершила б будь-який внесок до зменшення викидів вуглецю, який АЕС можуть зробити до 2050 року. Власне, будівництво нових АЕС ускладнить досягнення наявних цілей нульових викидів.

«Висновок про те, що відновлювані джерела енергії та ядерна енергія є однаково низьковуглецевими — оманливий. Ще більш оманливим є опис ядерної енергії як джерела з нульовими викидами вуглецю, як, на жаль, продовжує стверджувати значна кількість політиків і представників промисловості. Хоча багато хто з них знає, що бреше».

Поррітт говорить, що британський уряд та всі основні опозиційні політичні партії в Англії та Уельсі підтримують ядерну енергетику, фактично стримуючи громадські дебати, і що уряд нехтує найважливішим способом зменшення викидів вуглецю: енергоефективністю. Особливо зважаючи на те, що Велика Британія має значні ресурси вітру, сонця та припливів і відливів, тож країна могла б швидко й дешево досягти 100 % відновлюваної енергії, не плекаючи нових ядерних амбіцій.

У звіті також обговорюються питання, які промисловість воліла б не досліджувати, — невирішена проблема ядерних відходів і величезний час, необхідний для виведення з експлуатації атомних станцій. Ці питання порушують проблему безпеки: не лише складну проблему потенційних терористичних і кібератак, а й небезпеки підвищення рівня моря та інших наслідків зміни клімату.

 

Невиправдані очікування

Невиправдані очікування включають можливість того, що морська вода, особливо на Близькому Сході, стає занадто теплою для охолодження реакторів, що ускладнює їх експлуатацію, а річки зневоднюються під час посухи, наприклад у Франції та США, що призводить до зупинки АЕС тоді, коли виникає найбільша потреба в потужностях.

Поррітт наполягає, що він неупереджено ставиться до ядерної енергетики ще з 1970-х років, але галузь ніколи не виконувала даних обіцянок. Поррітт зазначає, що не хоче, аби існуючі атомні станції закривалися достроково, якщо вони безпечні, оскільки вони виробляють низьковуглецеву електроенергію. Однак його бентежить незмінний ентузіазм політиків щодо ядерної енергетики: «Аргументація проти ядерної енергетики сильніша, ніж будь-коли раніше».

Але критика дістається не лише політикам і керівникам промисловості. Своє отримують і профспілки, які виступають за нову ядерну енергетику, оскільки атомна промисловість — галузь із сильними профспілками, хоча у відновлюваному секторі робочих місць набагато більше.

Поррітт також нагадує, що без здорової цивільної ядерної промисловості країни боролися б за можливості дозволити собі ядерну зброю, оскільки саме споживачі електроенергії надають підтримку програмі озброєнь.

Він також заперечує найновіший аргумент, який використовують ентузіасти-ядерники, — ідею про те, що атомна промисловість здатна у великих кількостях виробляти «зелений» водень. За його словами, таке виробництво занадто дороге та неефективне, за винятком, можливо, металургійної та бетонної промисловості.

Звіт Поррітта здебільшого зосереджений на ядерній програмі Великої Британії, де, стверджує автор, уряд вирізняється з-поміж усіх інших у Європі у своєму «нестримному ентузіазмі до нових атомних електростанцій».

Це попри той факт, що ядерна справа загрожує згаснути протягом наступних 15 років. Натомість, стверджує Поррітт, британські уряди повинні вибирати технології, на яких зосереджено увагу у звіті, — «Нульові викиди без атомної промисловості».

 

Джерело: climatenewsnetwork.net