Атомна енергетика

Нові Чорнобилі неминучі?

За 13 днів на Рівненській АЕС сталося дві аварії на другому енергоблоці. 29 травня о 1:58 на другому енергоблоку протекла охолоджуюча вода між першим і другим контуром реактора. Його негайно зупинили на неплановий ремонт і 4 червня о 12:32 знову «запустили». В той же день, до речі, сталася така ж аварія на словенській АЕС «Крско».

10 червня о 12:10 той самий другий енергоблок був зупинений після протікання в гермозоні (захисній оболонці реактора).

Обидва порушення за міжнародною шкалою INES (International Nuclear Event Scale), прийнятою Міжнародним агентством з атомної енергії, класифікується нульовим, тобто найнижчим рівнем. Порушень меж та умов безпечної експлуатації не було. Радіаційний, протипожежний, екологічний стан на Рівненські АЕС та прилеглій території не змінювався та знаходиться у межах діючих норм. Так заспокоюють офіційні сайти НАЕК «Енергоатом» та РАЕС.

У прес-службі «Енергоатому» кореспондента заспокоїли ще раз, і звинуватили в несправностях на РАЕС попереднє керівництво «Енергоатому». Воно, мовляв, економило на плановому ремонті.

Тим не менше, тема атомної енергетики для України з 1986 року лишається дуже чутливою, а тема аварій на АЕС – і поготів.

Сьогодні на чотирьох українських АЕС (Запорізькій, Рівненській, Хмельницькій та Південноукраїнській) працює 15 енергоблоків, які виробляють половину електроенергії в державі. 12 з них у 2017 р. вичерпають свій ресурс, причому у 2010-11 рр. – 1-й й 2-й енергоблок РАЕС, у 2012 р. – 1-й енергоблок Південноукраїнської АЕС.

В Енергетичній стратегії України до 2030 р. говориться, що у 2030 р. на АЕС буде вироблятися 219,0 млрд. кВтгод електроенергії (зараз більш ніж удвічі менше). Для цього потрібно мати 29,5 ГВт (зараз 13,8 ГВт) встановленої потужності при коефіцієнті використання встановлених потужностей на рівні 85% (зараз – лише 22,7%).

Будівництво нових потужностей АЕС до 2030 р. визначається кількістю нині діючих енергоблоків з урахуванням продовження строку їхньої експлуатації на 15 років. До 2030 р. в експлуатації будуть перебувати 9 нині діючих енергоблоків АЕС: 7 енергоблоків з продовженим понад проектний строком експлуатації, та 2 енергоблоки, які введено в експлуатацію у 2004 р. Таким чином, для забезпечення цілей Стратегії щодо обсягу виробництва електроенергії необхідно ввести до 2030 р. в експлуатацію 20-21 ГВт заміщуючих та додаткових потужностей на АЕС.

Ідеться про будівництво як мінімум 15 (а то й всіх 20) нових енергоблоків. Враховуючи, що один енергоблок коштує 2 млрд. дол., на це піде 30 млрд. дол., до того ж необхідно шукати спеціалістів, яких зараз так бракує (що цілком зрозуміло, адже зарплата атомника в Росії та Білорусі в середньому у 2-3 рази вища, ніж в Україні).

До речі, нещодавно прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила про зрив термінів плану з продовження експлуатації діючих енергоблоків атомних електростанцій.

«Ситуація не райдужна. У нас щонайменше на півроку провалені всі завдання (фінансування, технічні роботи – )», – повідомила прем’єр-міністр. Також вона додала, що практично не створюється база даних з управління елементами пілотних енергоблоків.

Попри всі наші проблеми в атомній галузі (а додайте сюди ще будівництво сховища ядерних відходів у Чорнобильській зоні відчуження, та кошти на поводження з відпрацьованими реакторами і захоронення відходів, на що необхідно 65 трлн. дол.), ми вперто її розвиваємо, апелюючи до досвіду інших держав.

Чорнобильська катастрофа на певний час заморозила розвиток атомної галузі, проте після сумнівних заяв, що «насправді не так усе було й страшно», у світі розпочався ядерний ренесанс. До 104 атомних реакторів у США незабаром можуть додатися нові, перша за останні 20 років АЕС незабаром почне будуватися у Швейцарії, проект першої АЕС в Білорусі вже готовий і незабаром почнеться її спорудження (білоруси вже переманюють до себе українських фахівців), будується нові АЕС в Росії, Італії та інших державах.

З одного боку, АЕС справді має низку суттєвих, здебільшого еколого-економічних, переваг над тими ж теплоелектростанціями, а саме – відсутність шкідливих викидів, висока потужність, низька собівартість енергії.

З іншого боку, недоліки такі: опромінене паливо небезпечне, вимагає складних і дорогих заходів щодо переробки й зберігання; за низької ймовірності інцидентів наслідки їх украй важкі; для будівництва станції, її інфраструктури, а також у випадку можливої ліквідації необхідні більші капітальні вкладення – як питомі, так і загальні.

Звісно, можна сказати, що щороку на автошляхах гине більше людей, але ж там розбивається не одна машина, а десятки тисяч. Тим часом, загальні матеріальні втрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи наразі перевищили 250 млрд. дол. Навіть сьогодні розмір території, на якій спостерігається підвищений рівень радіації, загалом складає близько 70 тис. кв. км. На цих територіях проживає понад 7 млн. людей. В Україні з господарського використання довелося вилучити 180 тис. га ріллі та 157 тис. га лісів, з 30-кілометрової зони було відселено понад 110 тис. чол.

А більшість сьогоднішніх АЕС набагато потужніші, ніж Чорнобильська.

Александр Ліхоталь, президент Міжнародної організації Green Cross Іnternatіonal (Швейцарія):

– Я песимістично ставлюся до атомної енергетики, думаю, тут багато міфів і легенд. Річ у тому, що атомна енергетика не настільки навіть економічна, як це багатьом здається. Тому що зазвичай при розрахунках ігноруються витрати на дискомісію атомних електростанцій, зберігання й переробку відпрацьованого ядерного палива, страхування ризиків тощо.

Якщо все це підрахувати, то в остаточному підсумку атомна енергетика не буде настільки перспективна з економічної точки зору. Чорнобиль показав, чого це все варте. Тому всі розмови про те, що зараз атомна енергетика будується за іншим принципом – порожні. Принцип-то один, а 100% гарантій на безпеку тієї чи іншої технології ніхто не дає, тому небезпека аварії завжди є.

Те, із чим сьогодні зіштовхуються країни, на території яких поширилася ядерна хмара, як на мене, вже переконлива причина замислитися, чи потрібен нам ядерний ренесанс.

Але в той же час, будемо реалістами – сьогодні наш розвиток ґрунтується на енергетичних потребах. Поки що замінити існуючі АЕС нам просто нічим. Тому я думаю, що атомна енергетика – це неминуче зло в нашому світі, але це не означає, що це зло має бути постійним і вічним.

4post.com.ua