Повномасштабна війна радикально змінила українську енергетику. Російські атаки зруйнували понад половину електростанцій. У цій критичній ситуації країна змушена терміново шукати нові рішення, здатні швидко компенсувати втрачені потужності.
Попри активне лобіювання будівництва атомних енергоблоків, Україна має ефективнішу альтернативу – швидке збільшення відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) із системами накопичення.
Відновлювана енергетика як ключ до європейського майбутнього
Україна прагне інтегруватися до Європейського Союзу, а там один із пріоритетів – Європейський зелений курс, що передбачає досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року. Одним із основних напрямків цього курсу є декарбонізація енергетичної системи, зокрема перехід до енергетики, що в значною мірою покладається на відновлювані джерела енергії.
Для України це не лише вимога майбутнього членства, а й можливість залучити інвестиції у власну енергетику та створити нові робочі місця. Вже зараз зелені енергетичні проєкти отримують фінансування від міжнародних партнерів, тоді як атомні станції вимагають десятиліть окупності та залежать від іноземного ядерного палива.
За даними Асоціації сонячної енергетики України, у 2024 році побудовано приблизно 800-850 МВт сонячних електростанцій за рахунок бізнесу та домогосподарств. А державні банки України торік схвалили кредити на встановлення 83 МВт дахових СЕС із системами накопичення енергії – це рекордний показник за весь час реалізації таких проєктів у країні.
Водночас нам треба пришвидшувати темпи встановлення сонячних панелей та збільшити амбітність, адже наразі національні цілі щодо розвитку ВДЕ не дуже оптимістичні. Згідно з Національним планом з енергетики та клімату за наступні 5 років, Україна планує побудувати лише 4,8 ГВт нових потужностей сонячних електростанцій. Це стільки ж і навіть менше, ніж деякі країни будують за один рік.
Наприклад, Польща за 2023 рік побудувала 4,6 ГВт нових потужностей сонячної енергетики, Італія – майже 5 ГВт. Німеччина за 2023 рік – 14,1 ГВт і майже 10 ГВт за перші 6 місяців 2024 року. В цілому українські плани на наступні 5 років навіть значно менші, ніж найбільша сонячна електростанція (6 ГВт), яку планують звести в Австралії.
Чи справді атомна енергетика дешева?
Атомну енергетику традиційно вважають дешевою, але це міф. За розрахунками інвестиційного банку Lazard, сонячна енергетика з акумуляторами вже дешевше за виробництво електроенергії на нових атомних блоках.
Проте в Україні атомна енергетика виглядає дешевою через особливості регулювання тарифів. Держава штучно утримує низькі ціни для населення, а різницю компенсують державні компанії «Енергоатом» та «Укргідроенерго» через механізм ПСО (покладання спеціальних обов’язків). Це приховує реальну вартість атомної електроенергії, яка включає не лише будівництво, а й значні витрати на експлуатацію, утилізацію відпрацьованого палива та заходи безпеки, а штучне регулювання цін не відображає реальної економічної ефективності проєкту.
Це означає, що реальні витрати на виробництво та транспортування електроенергії залишаються вищими, ніж ми звикли платити.
У світовому масштабі сонячна енергетика вже випереджає ядерну. Потужність сонячних електростанцій перевищує 1 000 ГВт, що у п’ять разів більше, ніж загальна потужність ядерної енергетики (367 ГВт), за даними звіту про стан світової атомної промисловості за 2024 рік.
Чи справді відновлювана енергетика нестабільна?
Одним із ключових аргументів проти відновлюваної енергетики є її залежність від погодних умов. Проте сучасні технології значно знижують цей фактор ризику:
- Системи накопичення енергії. Літій-іонні акумулятори дозволяють накопичувати надлишкову електроенергію та використовувати її під час пікових навантажень. У кількох країнах, зокрема США, діють масштабні проєкти з розгортання батарейних накопичувачів як альтернативи традиційним ТЕС.
- Розумні енергетичні мережі (smart grids). Вони забезпечують гнучке управління генерацією та споживанням електроенергії, що дає змогу балансувати систему навіть за нестабільної генерації від ВДЕ.
- Поєднання різних джерел генерації, таких як сонячна та вітрова енергетика, сталої біоенергетики, а також накопичувачів, дозволяє забезпечити більш рівномірний розподіл потужностей протягом доби.
Розвиток цих технологій означає, що ВДЕ можуть ефективно функціонувати без суттєвих перебоїв у постачанні електроенергії.
Які проблеми з будівництвом атомних енергоблоків: світовий досвід і українські реалії
Будівництво атомних блоків, а тим більше цілих нових станцій, надзвичайно дороге і триватиме роками. В умовах повномасштабної війни та енергетичної кризи Україна просто не має часу і ресурсів на такі авантюри.
Наприклад, добудова третього та четвертого енергоблоків Хмельницької атомної електростанції обійдеться приблизно у 160 мільярдів гривень. Ця сума є попередньою оцінкою, оскільки останнє техніко-економічне обґрунтування було розроблено у 2018 році, і з того часу відбулися значні зміни в економічних умовах та курсі валют. Наразі Київський науково-дослідний та проєктно-конструкторський інститут «Енергопроєкт» працює над оновленням ТЕО, результати якого очікуються протягом кількох місяців.
Паралельно природоохоронні організації України вже виступили з принциповою позицією – вимагають повної зупинки проєкту. Критичним моментом є відсутність належних досліджень впливу на довкілля, що прямо передбачено законодавством.
Міжнародний контекст також додає скептицизму. Американський кейс АЕС Вогтль у штаті Джорджія – майже підручник з провалених інфраструктурних проєктів. Початкова вартість у $14 мільярдів перетворилася на $36,8 мільярда. Перший реактор запустили лише 2023 року замість запланованого 2013-го.
Якщо порівняти прогнози Міненерго – $5 мільярдів за реактор для добудови п’ятого та шостого енергоблоків ХАЕС – з американською реальністю у $18 мільярдів, стає очевидним: або українські оцінки грішать надмірним оптимізмом, або ми живемо в паралельних реальностях.
Показовим є польський приклад. У співпраці з американською компанією Westinghouse вони планують три реактори AP1000. Орієнтовна вартість – $40 мільярдів, термін введення – до 2040 року. Тобто навіть на етапі планування закладають $13,3 мільярда на реактор та 15-річний цикл будівництва.
Для України це означає лише одне: навіть якщо розпочати будівництво негайно, реактори не допоможуть подолати поточну енергетичну кризу найближчими роками.
В умовах війни та системної трансформації енергетики такі мегапроєкти виглядають анахронізмом. Країні потрібні швидкі, гнучкі рішення, здатні забезпечити енергетичну стійкість вже сьогодні. Наприклад, великі сонячні станції зводяться за 6-12 місяців, а вітрові – за 1,5-2 роки.
Атомна енергетика: стабільність під питанням
Окрім високої вартості та тривалого будівництва енергоблоків, існують ще кілька ключових ризиків.
- Безпека під час війни. Окупація Запорізької АЕС показала, що атомні станції є стратегічними мішенями для ворога. У разі аварії наслідки можуть бути катастрофічними.
Відкритий розподільчий майданчик АЕС – це комплекс обладнання, який включає трансформатори, перемикачі та роз’єднувачі тощо. Він потрібен для передачі електроенергії від станції до загальної мережі. Однак через централізовану структуру та відкриту територію ці об’єкти – легка мішень для російських обстрілів.
Натомість децентралізована генерація дозволяє швидше реагувати на зміни споживання електроенергії та забезпечує стабільність постачання. Якщо одна частина мережі постраждає, локальні джерела енергії зможуть продовжити роботу й забезпечити електрикою окремі громади, ба навіть цілі регіони. Це допоможе уникнути повного відключення світла й полегшить відновлення енергопостачання.
- Залежність від імпортного урану. Україна не має власного циклу збагачення урану і змушена закуповувати його за кордоном.
- Проблема з відходами. Вони поділяються на кілька типів, серед яких найнебезпечнішим є відпрацьоване ядерне паливо.
Високоактивні відходи, які містять продукти поділу і важкі радіоактивні елементи (наприклад, плутоній), можуть залишатися небезпечними протягом десятків тисяч років. Наприклад, плутоній-239 має період напіврозпаду близько 24 000 років.
Що Україні варто робити вже зараз?
На початку повномасштабного вторгнення атомна енергетика забезпечувала понад 50% електрогенерації в країні. Тож не дивно, що і наразі вона відіграє основну роль у забезпеченні електропостачання.
Ця залежність стала наслідком багаторічної енергетичної політики та інфраструктурних рішень. І такий підхід швидко показав свої недоліки, адже з окупацією Запорізької АЕС ми втратили приблизно 20-25% загальної електрогенерації в Україні. Це ще раз підкреслює вразливість централізованої системи електрогенерації.
Натомість відновлювані джерела енергії:
- не залежать від імпортного палива,
- отримують підтримку міжнародних партнерів,
- відповідають курсу на інтеграцію з ЄС,
- вже зараз можуть стабілізувати енергосистему.
Моделювання фахівцями “Укренерго” розвитку енергосистеми показало, що основну роль у забезпеченні стабільності в найближчі роки може відіграти саме ВДЕ — вітрова та сонячна генерація загальною потужністю більше 8 ГВт (4,5 ГВт вітрової та 3,8 ГВт сонячної), до 1,5 ГВт ТЕС на біопаливі та 1 ГВт систем накопичення енергії разом з деякими допоміжними потужностями на газі.
Наша країна терміново потребує швидкої відбудови, особливо враховуючи руйнування генеруючих потужностей – у нас немає можливості розкидатися обмеженими ресурсами та витрачати їх на проєкти, які можуть затягнутися на десятиліття і не принести позитивного результату.
Автори – Артем Колесник, фахівець з енергетичної політики ГО «Екодія»
Дарина Ярошовець, фахівчиня з енергетичної політики ГО «Екодія»
Джерело – mind.ua
