Літня спека в Європі давно перестала бути просто незручністю, яку можна перечекати під кондиціонером. Аномально висока температура стає дедалі небезпечнішою, збільшує ризик теплових ударів і зневоднення, загострює серцево-судинні та респіраторні захворювання. Однак цього літа європейська спека показала ще один бік проблеми: вона стала складним випробуванням не лише для людей, а й для атомних електростанцій.
Реактори, які зазвичай вважають надійним джерелом електроенергії за будь-яких умов, почали скорочувати виробництво або зупинятися. Десь вода в річках стала надто теплою, щоб її можна було використовувати для охолодження без шкоди для екосистем. Десь після тривалої посухи її стало настільки мало, що вже не вистачало для нормальної роботи станції.
Йдеться про проблеми у зовнішній системі охолодження, адже річкова вода відводить зайве тепло. Проте якщо річка надто тепла або міліє, станція мусить зменшити потужність, інакше вона може ще більше нагріти водойму або залишитися без достатнього обсягу води для роботи.
Проблема в тому, що саме під час спеки споживання електроенергії зростає, бо ж люди масово вмикають кондиціонери, навантаження на мережу зростає, а частина великих електростанцій у цей самий момент втрачає можливість працювати на повну потужність.
Однією з перших цього літа проблему відчула Франція, де атомні станції забезпечують більшу частину виробництва електроенергії.
У червні проблеми через спеку зафіксували на чотирьох французьких АЕС. Так, потужність реакторів скоротили на станціях Сент-Альбан і Бюже на Роні, та Ножан на Сені, а на АЕС Гольфеш, яка використовує воду Гаронни, один із реакторів повністю зупинили. Загалом у червні через високу температуру річкової води Франція тимчасово втратила 4,1 ГВт атомної потужності.
Французькі норми визначають, наскільки АЕС може нагрівати воду, яку повертає до річки, тому, наприклад, для станції Ножан температура Сени нижче за течією зазвичай не повинна перевищувати 28°C.
До середини липня ситуація стала ще складнішою. За даними оператора французьких атомних станцій EDF, через тривалу спеку потужність восьми французьких реакторів скоротили загалом на 6,3 ГВт. Деякі блоки тимчасово не виробляли електроенергію, інші працювали зі значними обмеженнями. На піку спеки обмеження зачепили уже дванадцять реакторів і призвела до втрати понад 9 ГВт потужності.
Скорочення атомної генерації позначилося і на оптових цінах на електроенергію. У червні на французькому оптовому ринку електроенергія коштувала в середньому близько 66 євро за МВт·год, а в липні окремі пікові години ціна піднімалася до 268 євро за МВт·год, тобто приблизно вчетверо вище за середній червневий рівень.
Ще драматичнішою стала ситуація в Угорщині, бо тут єдина атомна електростанція країни, АЕС Пакш, використовує воду Дунаю. Після тривалої спеки та посухи рівень річки впав до рекордно низьких значень.
На початку серпня станція працювала на рівні трохи більше ніж 10% від своєї звичайної потужності. Пакш виробляє майже половину угорської електроенергії, тому його зупинка одразу стала проблемою для всієї країни.
Угорщина була змушена різко збільшити імпорт електроенергії та просити підприємства і населення скоротити споживання. Людей закликали рідше користуватися кондиціонерами саме тоді, коли температура повітря наближалася до 40°C. Виходить так, що спека одночасно збільшила потребу в електроенергії та вдарила по єдиній атомній електростанції країни.
У тиждень із 27 липня до 2 серпня середня оптова ціна електроенергії в країні сягнула майже 128 євро за МВт·год. Для порівняння, у травні вона становила близько 107 євро. Додаткові закупівлі за кордоном можуть коштувати Угорщині від 315 до 630 мільйонів доларів. Оскільки тарифи для угорських домогосподарств субсидуються державою, це доведеться покривати за рахунок бюджету.
Сусідня Румунія зіткнулася з тією самою проблемою. Їхня АЕС Чернаводе має два реактори потужністю приблизно по 700 МВт і за нормальних умов забезпечує близько п’ятої частини електроенергії країни.
Наприкінці липня один реактор зупинили через низький рівень Дунаю. Тоді влада готувалася до можливого відключення другого. Румунія оголосила надзвичайний стан в енергетиці та почала шукати додаткові можливості для імпорту електроенергії.
Щоб зберегти в роботі хоча б один енергоблок, румунські військові підірвали скелю в одному з рукавів Дунаю. Після цього почали споруджувати тимчасову конструкцію з барж і каміння, щоб спрямувати більше води до каналу охолодження АЕС.
І знову ж таки, як і в попередніх прикладах, посилився тиск і на ринок електроенергії. Середня оптова ціна за весь липень становила близько 122 євро за МВт·год, а вже на початку серпня ціна піднялася майже до 183 євро, тобто приблизно в півтора раза вище за середній липневий рівень. Оскільки власного виробництва Румунії не вистачало країна збільшила імпорт, а з серпня державна компанія Nuclearelectrica повідомила про закупівлю електроенергії з України.
Події цього літа важко назвати несподіваними, адже якщо поглянути на історію подібних випадків, то ми побачимо, що вже понад двадцять років сильна спека та низький рівень води періодично змушують європейські АЕС скорочувати виробництво або зупиняти окремі реактори. У Франції такі обмеження фіксували у 2003, 2006, 2015, 2018, 2019, 2022 і 2025 роках. Подібні проблеми виникали також на атомних станціях Угорщини, Швейцарії, Німеччини та інших країн.
Екстремальна спека нагріває водойми та робить їх менш придатними для охолодження атомних електростанцій не перший рік. Проте подібні ситуації досі часто сприймають як короткочасні винятки, після яких усе повернеться до звичних умов.
Зміна клімату якраз і означає, що звичні умови змінюються, посухи стають тривалішими, вода швидше випаровується, річки міліють, а температура водойм наближається до межі, після якої їх уже небезпечно додатково нагрівати.
Звісно, атомна енергетика не є єдиною галуззю, яка залежить від погоди, проте, централізовані за своєю суттю АЕС, створюють унікальну проблему через свою потужність і постійну потребу у воді, бо коли один такий блок зупиняється, енергосистема одразу втрачає сотні або понад тисячі мегаватів. Як це було у випадку коли росія окопувала Запорізьку АЕС.
Українські атомні електростанції також стикаються з проблемами водопостачання. Наприклад, вода з річки Стир використовується для потреб Рівненської АЕС і у 2015 році через аномальну спеку рівень води у Хрінницькому водосховищі, яке регулює стік річки Стир, опустився до мінімальних позначок.
На Південноукраїнській АЕС висока температура циркуляційної води роками призводила до літніх обмежень виробництва. Для розв’язання цієї проблеми на станції навіть довелось побудували спеціальні басейни, які мають охолоджувати воду у водоймі та дозволити блокам працювати стабільніше у спекотний період.
Окрема ситуація склалася на Запорізькій АЕС, оскільки після руйнування росіянами Каховської ГЕС станція була змушена покладатися на власну водойму-охолоджувач, скидний канал Запорізької ТЕС і підземні води. Тому очевидно, що проблему водопостачання необхідно повністю розв’язати до будь-яких розмов про відновлення роботи реакторів після її деокупації.
Коли мова заходить за будівництво нових атомних блоків, дискусія часто зводиться до грошей, строків або вибору технології, а от воду сприймають як ресурс, який нібито буде доступний завжди. Проте зрозуміло, що через зміну клімату дефіцит водних ресурсів в Україні зростатиме і особливо це буде помітно у спекотні місяці, коли АЕС найбільше потребують води для охолодження.
Згідно із проведеним у 2021 році “Аналізом впливу кліматичних змін на водні ресурси України”, середня кількість води, яка проходить річкою за один рік, у більшості українських річкових басейнів буде знижуватися, тому перед будівництвом нового енергоблока недостатньо просто знайти на карті водойму. Бо вода потрібна не тільки атомним електростанціям, а й людям, сільському господарству та екосистемам. Насамперед потрібно оцінити, скільки води там буде через двадцять або сорок років і що станеться з людьми та довкіллям, якщо прогноз виявиться гіршим, ніж передбачали.
А система, що зосереджена навколо кількох великих електростанцій, залишатиметься вразливою, як перед російськими ударами, так і перед залежністю від окремої водойми. Для України це ще один додатковий аргумент не покладатися на нові атомні проєкти, які будуватимуться багато років, потребуватимуть значних фінансових вкладень і води протягом наступних десятиліть.
Натомість нам потрібна розподілена генерація, у якій сонячні та вітрові електростанції працюють разом із накопичувачами та сучасним підходом до енергоефективності, а втрата окремої установки не забирає з мережі одразу цілий гігават потужності. Саме цей підхід має бути частиною післявоєнної відбудови, де інфраструктурні рішення повинні враховувати зміну клімату, потенційну нестачу прісної води та необхідність відновлення природних екосистем. Ми повинні побудувати енергосистему, яка працюватиме у кліматі майбутнього, що вже попереджає про ризики, до яких потрібно готуватися.
Джерело – epravda.com.ua
Поки низка європейських країн повертається до дискусій про розширення атомної енергетики, Норвегія вирішила не поспішати.
Глобальна атомна генерація у світовому виробництві електроенергії досягла піку в 1996 році, а до 2023…
Першою відповіддю на кризу мають бути відновлювані джерела енергії та системи накопичення, а не нові…
Яу 3,2 млрд євро перетворились на 11 млрд і 14 років затримки відносно запланованого запуску.
Остання пропозиція атомної галузі не є революцією, це дороге і шкідливе відволікання від реальних кліматичних…
Чому Україна ризикує витратити мільярди на неіснуючу технологію.