Поки низка європейських країн повертається до дискусій про розширення атомної енергетики, Норвегія вирішила не поспішати. Спеціальна урядова комісія дійшла висновку, що атомна генерація наразі не є економічно виправданою для країни й навряд чи суттєво допоможе їй досягти кліматичних цілей до 2050 року.
У звіті, який передали міністру енергетики, комісія дійшла висновку, що країні не варто запускати масштабний процес підготовки до ядерної енергетики вже зараз. Причина не лише у високій ціні, а й у тому, що для такого курсу Норвегії довелося б майже з нуля вибудовувати інституції, регулювання, компетенції та систему безпеки.
Головний аргумент комісії простий: за нинішніх ринкових умов атомна енергетика в Норвегії не виглядає економічно виправданою. У документі прямо сказано, що ядерна генерація не є прибутковою за поточних прогнозів вартості. До цього додаються великі постійні витрати на поводження з відходами, створення регуляторної системи та довгий горизонт окупності. Саме тому комісія не бачить зараз окремих суспільно-економічних підстав для державної підтримки атомної енергетики, зокрема з міркувань енергетичної безпеки та збереження довкілля.
Для Норвегії це особливо важливо через особливості власної енергосистеми. Країна вже сьогодні спирається переважно на гідроенергетику, яка дає близько 90% виробництва електроенергії. На відміну від багатьох інших європейських держав, Норвегія не має необхідності терміново замінювати великі обсяги викопної генерації. У звіті наголошується, що атомна енергетика не зможе з’явитися в країні раніше середини 2040-х років, а отже майже не вплине на досягнення кліматичних цілей до 2050 року.
Комісія оцінює, що атомна станція потужністю 2000 МВт із двома великими реакторами може коштувати від трохи більш як 18,5 млрд до приблизно 32,4 млрд євро. Причому оцінки для еквівалентної потужності на базі малих модульних реакторів перебувають у подібному діапазоні. У звіті також підкреслюється, що в Західній Європі нині майже немає нових ядерних проєктів без державної допомоги, субсидій або механізмів зниження ризиків.
Ще один висновок комісії полягає в тому, що для невеликої країни “мала атомна програма” може виявитися непропорційно дорогою. Ядерна енергетика означає не лише будівництво реактора, а й створення повного циклу управління від ліцензування і контролю до аварійної готовності, охорони об’єктів, проміжного зберігання палива та остаточного захоронення відходів. У документі підкреслюється, що відпрацьоване паливо потребує ізоляції в стабільних геологічних формаціях на дуже тривалий строк, а саме створення такого сховища вимагає великих коштів, десятиліть підготовки та роботи інституцій, здатних діяти поколіннями.
Норвегія має досвід у сфері ядерних технологій через дослідницькі реактори в Гальдені та К’єллері, але не має досвіду промислового виробництва електроенергії на АЕС, а це означає брак не лише операторів, а й регуляторної спроможності, освітніх програм, вузьких технічних спеціалістів, систем кризового реагування і власного ланцюга постачання. Комісія вважає, що навіть за політичного рішення країні знадобиться щонайменше 20 років, аби пройти шлях від старту підготовки до запуску першої станції.
Водночас звіт не закриває тему остаточно. Комісія визнає, що в довшій перспективі ситуація може змінитися. Наприклад, якщо зростатиме попит на електроенергію, якщо інші безвуглецеві джерела розвиватимуться повільніше, або якщо нові ядерні технології стануть дешевшими. Саме тому автори звіту пропонують не запускати повноцінну ядерну програму зараз, але створити національний проєкт із розвитку компетенцій, щоб Норвегія не втратила час, якщо атом знову стане реальним варіантом у майбутньому.
Після передачі звіту уряд Норвегії відкрив його для громадського обговорення до 8 жовтня 2026 року, а далі вирішуватиме, яким буде наступний крок.
Для України цей звіт важливий передусім тому, що дискусія про нові атомні потужності часто зводиться до самого будівництва енергоблоків, але норвезький аналіз показує, що реальна вартість атомної енергетики значно вища, адже йдеться не лише про реактор, а й модернізацію мереж, регуляторну спроможність, підготовку кадрів, системи безпеки, поводження з відпрацьованим паливом і радіоактивними відходами, а також довгострокові фінансові зобов’язання держави.
Якщо навіть країна зі стабільними інституціями та значними фінансовими ресурсами оцінює шлях до нової АЕС у десятиліття, це ставить під сумнів використання нових великих атомних проєктів як швидкої відповіді на нинішні енергетичні виклики України.
Нові реактори не допоможуть пройти найближчі зими і не вирішать проблему дефіциту потужності у навіть у середній перспективі, тому будь-які рішення про великі атомні інвестиції мають ухвалюватися не окремо, а в межах прозорого порівняння різних сценаріїв з розвитком розподіленої генерації як відновлювальні джерела енергії, накопичувачів та енергоефективності.
Автор – Артем Колесник
Джерело – https://24tv.ua/tse-ne-vryatuye-energetiku-ukrayini-chomu-ne-varto-pospishati_n3140294
Літня спека в Європі давно перестала бути просто незручністю, яку можна перечекати під кондиціонером.
Глобальна атомна генерація у світовому виробництві електроенергії досягла піку в 1996 році, а до 2023…
Першою відповіддю на кризу мають бути відновлювані джерела енергії та системи накопичення, а не нові…
Яу 3,2 млрд євро перетворились на 11 млрд і 14 років затримки відносно запланованого запуску.
Остання пропозиція атомної галузі не є революцією, це дороге і шкідливе відволікання від реальних кліматичних…
Чому Україна ризикує витратити мільярди на неіснуючу технологію.