- Реактор нового, третього покоління у Франції запустили із запізненням на 12 років і перевищенням бюджету у 4 рази — з €3,3 млрд до понад €13 млрд.
- Жоден такий реактор у світі не був завершений у строк і в межах бюджету: у Фінляндії затримка склала 18 років, у Британії вартість зросла з £16 до понад £35 млрд.
- Україна планує будувати нові атомні блоки ХАЕС 5,6, але приклад Франції показує, наскільки ризикованими можуть бути такі проєкти.
У 2007 році Франція почала будівництво третього енергоблоку атомної електростанції у Фламанвілі – проєкту, який мав стати гордістю французької ядерної індустрії. Його серцем мав стати реактор нового, третього покоління (European Pressurised Reactor або ж EPR), розроблений компаніями Framatome та EDF France. Тоді очікувалося, що це буде «еталон» безпечної, ефективної і високотехнологічної атомної енергетики майбутнього.
Проте за понад 17 років проєкт перетворився на приклад технічних труднощів, бюджетних провалів і стратегічних помилок. І хоча Франція з великими зусиллями намагається довести його до кінця, Україна сьогодні лише розмірковує над використанням подібного обладнання для добудови Хмельницької АЕС. Це змушує уважно поглянути на уроки, які ми вже маємо перед очима.
Від амбітного старту до хронічних затримок
Спочатку бюджет будівництва третього енергоблоку атомної електростанції у Фламанвілі оцінювався всього у €3,3 млрд, а запуск планували на 2012 рік. Реактор EPR (1650 МВт) мав стати флагманом французьких ядерних технологій. Однак реальність обернулася десятирічною епопеєю затримок та подорожчань.
Уже в 2012 році стало ясно, що графік зривається, а компанія EDF оголосила перенесення пуску на 2016-й і збільшення кошторису до €8,5 млрд.
Далі проєкт переслідували проблеми із постачанням обладнання, технічними дефектами та відставанням від графіка. Дату запуску переносили знову і знову: на 2017, 2020, 2022 роки.
Ключові технічні провали
У 2015 році з’ясувалося, що метал для корпусу реактора має аномально високий вміст вуглецю, що знижує його міцність. Французький ядерний регулятор дозволив продовжити будівництво лише за умови, що дефектну кришку реактора буде замінено після введення в експлуатацію.
Згодом виникла інша серйозна проблема – дефектні зварні шви у системах охолодження реактора. У 2018-2019 роках було виявлено понад сотню ненадійних зварних швів, у тому числі в важкодоступних місцях контурів первинного охолодження. Це змусило EDF здійснити трудомісткий ремонт: понад 50 з 122 швів довелося переробляти. Лише на виправлення проблем зі зварюванням пішло кілька додаткових років і близько €1,5 млрд, що підняло кошторис до €12,4 млрд, а з урахуванням подальших затримок – до €12,7-13,2 млрд.
Символічний запуск із 12-річним запізненням
У результаті Flamanville-3 запізнився більш ніж на 12 років від початкового графіка. Замість 2012-го його фізичний запуск відбувся лише у вересні 2024 року (тоді реактор вперше вийшов на мінімальну потужність).
21 грудня 2024 року реактор вперше підключили до енергомережі Франції. Цей символічний етап – перше вироблення електроенергії національній мережі – настав через 12 років після запланованого і коштував приблизно €13 млрд, що у чотири рази перевищує початковий бюджет. Flamanville-3 став першим новим атомним енергоблоком у Франції за останні 25 років.
Реальна вартість – майже €24 мільярди
Вартість проєкту перетворилася на окрему критичну тему. EDF тривалий час наводила офіційний кошторис лише прямих будівельних витрат (близько €13 млрд, станом на 2022 рік). Однак справжня повна ціна з урахуванням фінансових витрат через затримки є значно вищою.
Французька Рахункова палата провела детальний аудит і дійшла висновку, що сумарні інвестиційні витрати на Flamanville-3 становитимуть близько €23,7 млрд (у цінах 2023 року з врахуванням відсотків за час будівництва). Для порівняння, ще у 2020 році аудитори оцінювали проєкт у €19,1 млрд, але подальші переноси термінів додали до рахунку нові мільярди.
Таким чином, Flamanville-3 перетворився з флагманського проєкту на приклад того, як неочікувані технічні складнощі та прорахунки в управлінні можуть призвести до багаторазового перевищення бюджету і графіка.
Глобальні проблеми з реакторами нового покоління
Водночас історія про електростанцію у Фламанвілі – це не поодинокий випадок. Інші проєкти з реакторами нового покоління у Фінляндії, Китаї та Великій Британії також стикалися з багаторічними затримками, здорожчанням та технічними складнощами.
У Китаї два реактори були запущені, але один із них мав тривалі простої через проблеми з паливом. У Фінляндії реактор EPR на Олкілуото-3 запустили майже на 18 років пізніше за графік. У Великій Британії вартість проєкту Hinkley Point C із зросла з 16 до понад 35 мільярдів фунтів стерлінгів, і дата завершення постійно зміщується.
Україна має врахувати ці ризики
Для України, яка веде переговори про будівництво нових енергоблоків ХАЕС 5,6 за технологією AP1000 від американської компанії Westinghouse, це повинно стати серйозним попередженням. В умовах війни, макрофінансової нестабільності та обмеженого доступу до довгострокового фінансування, ризик отримати «український Фламанвіль» – надзвичайно високий.
По-перше, жоден великий проєкт з реакторами третього покоління у світі не був реалізований у встановлений термін і з дотриманням бюджету. Всі без винятку виявились дорожчими і повільнішими, ніж обіцяли початкові оцінки. Це свідчить не лише про слабкості управління, а й про надмірну складність самої технології.
По-друге, Франція одна з найпотужніших ядерних держав світу, з великим досвідом і повноцінною інфраструктурою. Якщо навіть вона не змогла ефективно реалізувати реактори нового покоління у власній юрисдикції, є всі підстави сумніватися, що це буде під силу Україні – без повного локального циклу, без досвіду в роботі з цією технологією і без стійкої фінансової підтримки.
По-третє, ситуація на ринку змінюється. У Європі йде активне скорочення обсягів нових інвестицій у великі АЕС. Замість цього зростає фінансування децентралізованої генерації, накопичувачів, розвитку гнучких систем електропостачання. Попри те, що деякі країни заявляють про наміри будувати Малі модульні реактори, досвід EPR показує, що навіть «надійні» великі реактори можуть бути економічно провальними.
Україна, яка і без того має високе навантаження на енергетичну систему, повинна зробити свій вибір виважено. Не повторювати чужих помилок — одне з головних правил стійкого розвитку. І приклад Фламанвіля – це саме та помилка, з якої ще можна зробити висновки.
Джерело – 24tv.ua
Автор – Артем Колесник
