Велика Британія розпочала найбільший в історії країни атомний проєкт – будівництво атомної електростанції Гінклі-Поїнт С. Її планували запустити 2025 року, але перший реактор запрацює не раніше 2029-го. Кошторис зріс удвічі, а майбутнє станції все ще під знаком питання. Ця історія – не лише про британські амбіції, а й про урок для України, яка робить ставку на атомну електростанцію в умовах війни.
Історія і мотивація запуску проєкту Гінклі-Поїнт C
Гінклі-Поїнт С – це атомна електростанція нового покоління, яку будують у графстві Сомерсет на південному заході Англії, поруч із майданчиком старих станцій Гінклі-Поїнт A та Гінклі-Поїнт B. Ідея звести тут нові енергоблоки виникла на тлі повернення Британії до ядерної енергетики після тривалої перерви. На майданчику зводяться два реактори EPR (European Pressurised Reactor) потужністю по 1630 мегават кожен.
Станом на середину 2025 року будівництво Гінклі-Поїнт С триває уже понад 8 років. Готовність першого енергоблоку перевищила 70%: повністю зведено будівлю реактора і допоміжні споруди, встановлено реакторний котел та інші ключові компоненти. На другому блоці продовжується збирання герметичної оболонки. Втім, попереду ще багато роботи.
Комерційна експлуатація першого енергоблоку очікується до середини 2029 року, якщо не станеться непередбачуваних затримок. Другий блок, за прогнозом, запрацює через 12-18 місяців після першого, тобто до кінця 2030 або в 2031 році. Таким чином, Гінклі-Поїнт С запізниться приблизно на 6 років відносно початкового плану, згідно з яким запуск мав відбутись у 2025 році.
Фінальний кошторис проєкту оцінюють у 45 мільярдів фунтів стерлінгів. Ця сума включає чисті витрати на будівництво, але не враховує процентів за позиками під час будівництва. Проте перевитрати ляжуть на плечі французької EDF та китайської CGN, а не британських споживачів чи держави, адже контракт фіксує тариф, але не гарантує компенсації будівельного бюджету. EDF вже визнала майбутні втрати прибутків через зростання витрат, а уряд неодноразово наголошував, що не даватиме додаткових дотацій понад узгоджені механізми. В результаті проєкт є фінансово обтяжливим для EDF – компанія на 85% належить державі Франція.
Хронологія реалізації
Французька компанія EDF (Електроенергетична компанія Франції) – один з найбільших операторів АЕС у Європі, виявила зацікавленість і ще до формального затвердження майданчика заявляла, що змогла б ввести перший реактор у Британії до 2017 року (що, як з’ясувалося, було надто оптимістичним прогнозом). У 2012 році проєкт отримав ліцензію ядерного регулятора на будівництво. Мотивація уряду була чіткою: замінити старі реактори (майже всі діючі АЕС Британії мають бути виведені з експлуатації до 2030 року) і забезпечити близько 7% потреб країни в електроенергії за рахунок нової станції.
Спершу у проєкті також брала участь британська Centrica (материнська компанія British Gas) із 20% часткою, але в 2013 році вона вийшла зі спільного підприємства, побоюючись зростання витрат. EDF залишилася основним інвестором і шукала додатковий капітал. Восени того ж року уряд Великої Британії погодив основні умови довгострокового контракту, а саме зафіксовану ціну на електроенергію.
У 2014 році Єврокомісія провела перевірку цієї державної підтримки (щоб упевнитися, що вона не порушує правил конкуренції ЄС) і врешті схвалила пакет субсидій. Тоді ж загальна кошторисна вартість проєкту оцінювалася вже у 24,5 млрд фунтів стерлінгів. Важлива подія сталася у жовтні 2015 року – було підписано угоду з китайською державною корпорацією CGN, яка погодилася інвестувати близько 33% коштів в обмін на частку в проєкті. Умовою партнерства було також сприяння британської сторони в майбутньому допуску китайських технологій. Зокрема, планувалося, що після Гінклі-Поїнт С і ще одного спільного проєкту китайці зможуть побудувати в Британії свою станцію (проєкт Bradwell B) із реакторами китайської розробки HPR1000.
28 липня 2016 року правління EDF затвердило фінансування будівництва Гінклі-Поїнт С. Тодішня новопризначена прем’єр-міністерка Тереза Мей неочікувано вирішила призупинити фінальне схвалення – уряд взяв паузу для перегляду угоди, зокрема через побоювання щодо національної безпеки через роль Китаю та високої ціни для споживачів. Однак уже у вересні 2016 року британський уряд дав офіційне «зелене світло» проєкту, ввівши додаткові умови: держава отримала спеціальну «золоту акцію», що забороняє EDF без згоди Лондона продавати контрольний пакет Гінклі-Поїнт С, а частку китайського CGN обмежено пакетом акцій, що не дозволяє брати безпосередню участь в управлінні та без доступу до критичних технологій. Ці запобіжні заходи заспокоїли побоювання, і контракт з інвесторами було підписано. Наприкінці 2016-го Гінклі-Поїнт С офіційно перейшла у фазу будівництва, а на початку 2017 року на майданчику почалися підготовчі роботи.
Будівництво і затримки
Перший бетон на фундамент реактора залили у березні 2017. Ця дата вважається початком основного будівництва. Графік передбачав пуск першого блоку у 2025 році, а другого – приблизно за рік після того. Проте дуже швидко стало очевидно, що строки оптимістичні. До 2019 року EDF повідомила про відставання від графіка на кілька місяців через проблеми з ланцюгом поставок і нестачу кваліфікованих кадрів у підрядників. Накопичувались і фінансові труднощі – бюджет довелось переглянути. У 2020 р. будівництво суттєво пригальмувала пандемія COVID-19: через карантинні обмеження кількість персоналу на майданчику скорочували, виникали перебої з матеріалами. Разом із наслідками Brexit (ускладненням імпорту та відтоку частини робочої сили) це дало ще кілька місяців затримки.
У 2021-2022 роках графік завершення зсунувся: EDF офіційно вказувала нову дату запуску першого блоку – червень 2027 року. Проте і її не вдалося дотриматися. У лютому 2023 року компанія в черговому звіті повідомила про додаткові проблеми, а в січні 2024-го – публічно перенесла прогнозований пуск на 2029 рік.
За оновленим сценарієм, перший із двох реакторів Гінклі-Поїнт С буде підключено до мережі не раніше 2029 року, а другий – приблизно за рік потому (тобто до 2030–2031 рік). Це означає майже 6 років відхилення від плану 2016 року. Загальний кошторис знову зріс до 31-34 мільярдів фунтів стерлінгів (у цінах 2015 р.), що відповідає приблизно 42-48 мільярдам у цінах 2024 року. Для порівняння, у 2016-му йшлося про 18 мільярдів, тобто витрати збільшилися майже вдвічі. У EDF пояснили, що головні причини перегляду бюджету – подовження тривалості електромонтажних робіт та ускладнення громадських робіт (фундаменти, конструкції), які потребували на 35% більше сталі та на 25% більше бетону, ніж спершу розраховували.
Фінансова модель проєкту
Проєкт Гінклі-Поїнт С є нетиповим з точки зору фінансування: на відміну від більшості інфраструктурних мегапроєктів у Європі, його реалізують фактично без прямих вкладень британського держбюджету. Інвесторами виступають дві великі державні енергокомпанії – французька EDF (через дочірню EDF Energy) та китайська CGN. Спочатку частки розподілялися як 66,5% у EDF і 33,5% у CGN, але станом на 2023 р. частка Китаю, за деякими даними, знизилася до ~25% (китайці відмовилися від участі в наступних проєктах, тому EDF перерозподілила частку). Витрати на будівництво покриваються самими інвесторами (через власний капітал та кредити), тобто усі ризики перевитрат несе EDF та її партнери.
Водночас без державної підтримки та гарантій проєкт був би неможливий. Річ у тім, що на ринку електроенергії інвестори не могли б окупити такі великі вкладення за умов звичайного продажу електрики за ринковими цінами. Щоб зробити інвестицію привабливою, уряд уклав з NNB Generation Co (спільна компанія EDF і CGN для Гінклі-Поїнт С) спеціальну угоду – Contract for Difference. За цим контрактом, протягом 35 років з моменту запуску станції кожна мегават-година електроенергії буде оплачуватися за ставкою 92,50 фунтів стерлінгів (у цінах 2012 р.). Якщо ринкова оптова ціна електрики нижча за цей рівень, оператору доплачуватимуть різницю з коштів спеціального фонду (який наповнюється за рахунок надбавки до тарифів для споживачів). Якщо ж ринкова ціна буде вища (теоретично можливо при різких стрибках цін на енергоносії), тоді вже оператор повертає надлишок державі. Така модель гарантованого тарифу покликана забезпечити стабільність доходів і інвестору, і кредиторам, адже будівництво АЕС – дуже капіталомісткий і тривалий цикл, і без гарантій ніхто б не ризикнув вкладати приватні кошти.
В результаті ці події породили ключове питання – економічна доцільність проєкту. Особливо на фоні того, що за час підготовки угоди (2010–2016) відновлювана енергетика зробила прорив: собівартість електроенергії від вітропарків і сонячних ферм різко знизилась. Опоненти стверджують, що за ті гроші, які вкладають в Гінклі-Поїнт С, можна побудувати більше потужностей ВДЕ і зберігання енергії.
Навіть відомий еколог Джордж Монбіо, прихильник атомної енергетики, назвав проєкт «абсурдним білим слоном, спеціально створеним, щоб відбити у людей віру в ядерну енергію».
«Рибний конфлікт»
Гінклі-Поїнт розташована на узбережжі Северна – акваторії з багатою екосистемою риб, молюсків та інших морських істот. Для охолодження двох потужних реакторів станція забиратиме колосальні об’єми води (понад 120 кубометрів за секунду) прямо з затоки і повертатиме підігріту воду назад. Це становить загрозу для морської фауни: риба та інші організми можуть засмоктуватися у водозабір.
Спершу, щоб мінімізувати шкоду, проєкт передбачав встановлення спеціальної акустичної системи відлякування риби. Під водою мали розмістити орієнтовно 300 гучномовців, які генерували б шум високої частоти, відлякуючи риб від труб. Однак у 2019 році EDF раптом звернулася до регулятора із проханням прибрати цю систему з проєкту. Компанія заявила, що обслуговувати підводні динаміки на такій глибині небезпечно для водолазів, а ефективність такої системи під питанням. Регулятор погодився, і «рибний відлякувач» скасували, залишивши лише сітки-фільтри і систему повільного забору води. Це, однак, означає, що значна кількість морських організмів потраплятиме в реакторні контури. За оцінками самої EDF, без відлякувача щороку в системі охолодження будуть гинути від 18 до 46 тон риби.
Компанія запропонувала компенсаційний екопроєкт: створити поблизу штучні болота площею 340 гектарів, що слугуватимуть новим середовищем для нересту риби. Проте місцеві фермери і екологи виступили проти цієї ідеї, оскільки перетворення земель на болотисті угіддя може вплинути на господарство і не факт, що повністю відновить втрати фауни.
Станом на 2025 рік, дискусія зайшла у глухий кут: EDF відклала реалізацію плану з болотами, а остаточного дозволу на експлуатацію систем охолодження без системи відлякування риби не отримала. EDF публічно попередила, що якщо рішення не знайдуть найближчим часом, це може додатково відкласти запуск станції. Водночас уряд оголосив плани спростити екологічні погодження для інфраструктурних об’єктів, аби «протестувальники не заважали стратегічним проєктам».
Ситуація з Гінклі-Поїнт С стала прикладом дуалізму, коли під прикриттям розвитку «чистої енергії» ігнорують збереження довкілля.
Висновки для України
Досвід Гінклі-Поїнт С показує, що навіть у стабільних країнах нові атомні проєкти супроводжуються затримками та перевитратами. В Україні ж подібні ризики можуть бути ще гострішими через обмежені фінансові ресурси, особливо в умовах війни.
Уряд водночас визнає важливість децентралізації та розвитку відновлюваної енергетики, проте робить сильну ставку на атомні проєкти, що створює певний дуалізм у політиці. З одного боку, декларується курс на швидке зростання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), а з – іншого величезні ресурси планують спрямувати у довготривалі й дорогі атомні проєкти.
Саме тому Україні варто критично оцінити британський досвід й зважити, чи справді нові атомні блоки відповідають нагальним потребам. Адже відновлювані джерела енергії здатні забезпечити незалежність і гнучкість енергосистеми швидше та дешевше, тоді як атомні мегапроєкти залишаються вкрай ризикованими і малопередбачуваними.
Джерело – 24tv.ua
Автор – Артем Колесник
