Нас просять вірити, що під керівництвом «Енергоатому» реактори збудують за 5 років, хоча у США це зайняло 14 років.
Останнім часом все частіше зʼявляються новини про плани будівництва нових ядерних реакторів на Хмельницькій атомній електростанції. 17 грудня парламент мав розглядати законопроєкт, який передбачає добудову енергоблоків № 3 і № 4. Однак, його зняли з розгляду через нестачу голосів.
Цей законопроєкт був розроблений без консультацій з Європейським Союзом, що ставить під сумнів не лише його доцільність, а й потенційну ефективність.
Міністерство енергетики та деякі депутати стверджують, що нові реактори знизять ціни на електроенергію, врятують країну від енергетичної кризи і зміцнять «енергетичну незалежність». Однак ці гучні обіцянки викликають чимало запитань.
Чому низька ціна на електроенергію – маніпуляція?
Почнемо з найгострішого питання — цін на електроенергію. Влада маніпулює цією темою, стверджуючи, що атомна енергетика — найдешевша. Але це не зовсім так. Поточна ціна не відображає реальної вартості виробництва та транспортування електроенергії.
Перш за все варто зазначити, що низька ціна на електроенергію з атомних станцій є штучною, оскільки вона досягається завдяки системі покладення спеціальних обов’язків. Тобто «Енергоатом» та «Укргідроенерго» щомісячно компенсують різницю між ринковою вартістю електроенергії та зниженими тарифами для населення, що дозволяє штучно зберігати низькі ціни. Проте це лише тимчасовий захід, який не враховує повної вартості атомної енергетики.
Важливо також зазначити, що «Енергоатом» роками не відкладав достатньо коштів на майбутнє виведення АЕС з експлуатації, що також мало б відображатись на цінах.
У тих країнах, де діють ринкові тарифи, вартість атомної енергетики є однією з найдорожчих. Згідно з даними звіту найбільшого у світі незалежного інвестиційного банку Lazard за 2024 рік, у США середня вартість електроенергії для атомних станцій складає 182 долари за мегават-годину, тоді як для сонячних електростанцій цей показник сягає лише 61 долара. Отже, атомна енергетика в умовах ринкових відносин втрачає свою конкурентоспроможність і є економічно невигідною.
Добудова ХАЕС — панацея чи фінансовий тягар?
Прихильники добудови енергоблоків на ХАЕС стверджують, що це знизить вартість електроенергії для населення, оскільки енергоблок №3 готовий на 80 %, а №4 — на 35%. Проте цей аргумент є хибним з самого початку, оскільки в умовах ринкових тарифів атомна енергетика залишається дорогою. Наявність додаткових енергоблоків на ХАЕС не забезпечить реального зниження тарифів, адже ці тарифи субсидуються з бюджету та не відображають реальних витрат на виробництво і транспортування електроенергії.
Також слід розуміти, що Україна в процесі вступу до ЄС обовʼязково перейде на ринкові тарифи. Це неминуче призведе до підвищення цін, оскільки ми роками не платили реальної вартості електроенергії. Тому подібні аргументи виглядають дивними і суперечать реаліям ринкової економіки, де атомна енергетика залишається однією з найдорожчих.
Ситуація виглядає так: вартість добудови Хмельницької АЕС була затверджена в техніко-економічному обґрунтуванні (ТЕО) ще у 2019 році, але за інших умов, з іншим постачальником і з іншим ціноутворенням.
Сьогодні, коли міністра енергетики Германа Галущенка запитують про актуальну вартість проєкту, він не може дати конкретної відповіді. На засіданні Верховної Ради 19 липня Галущенко визнав, що вартість добудови буде проіндексовано і вона збільшиться.
Попередня оцінка – 78 мільярдів гривень (без індексації), а завершити будівництво за кілька років неможливо. Навіть за оптимістичним сценарієм ціна може зрости вдвічі, тому говорити про зниження вартості електроенергії — нереалістично, це не має під собою підґрунтя.
Низка природоохоронних організацій України вже виступили зі спільною заявою, у якій закликали владу відмовитися від планів добудови енергоблоків цих енергоблоків. Також наразі відсутні важливі дані та дослідження оцінки впливу на довкілля, як це передбачено законом.
Нові енергоблоки з нуля: чи реальні прогнози?
Заявлене будівництво енергоблоків № 5 і № 6 на ХАЕС із використанням реакторів AP-1000 також викликає сумніви. Наш головний партнер — Westinghouse. Це американська компанія, що двічі за останні 10 років була на межі банкрутства, а її проєкти в США неодноразово провалювалися.
Приміром, вартість будівництва двох енергоблоків на АЕС Вогтль у штаті Джорджія спочатку оцінювали у 14 мільярдів доларів, але з часом вона зросла до понад 36,8 мільярда доларів. Перший реактор запустили лише у 2023 році, хоча планували у 2013-му. Ба більше, 18 вересня цього року один із реакторів зупинили через несправність клапана у системі охолодження. Це ставить під сумнів ключову перевагу «реакторів нового покоління AP1000», які, за заявами компанії Westinghouse, мали б автоматично охолоджуватись у разі аварії.
Виникає логічне запитання: наскільки реалістичні прогнози Міністерства енергетики про те, що вартість одного такого реактора в Україні становитиме лише 5 мільярдів доларів, тоді як аналогічний проєкт у США коштує близько 18 мільярдів доларів? Навіть враховуючи регіональні відмінності в цінах і зарплатах, така різниця виглядає як мінімум відірваною від реальності. Така ж ситуація і з термінами будівництва: нас просять вірити, що під керівництвом «Енергоатому» реактори збудують за 5 років, хоча у США це зайняло 14 років.
Ще кращим прикладом будуть плани сусідньої нам Польщі. Вони у співпраці з консорціумом Westinghouse і Bechtel (найбільша інженерна і будівельна компанія в США) планують проєкт будівництва своєї першої атомної електростанції в Любятово-Копаліно на березі Балтійського моря. Згідно з Польською ядерно-енергетичною програмою, там збудують три американські реактори AP1000. Орієнтовна вартість об’єкта становить 40 мільярдів доларів, термін введення в експлуатацію до 2040 року. Тобто ще на рівні планування на один такий реактор вони закладають вартість щонайменше у 13,3 мільярдів доларів, а термін будівництва 15 років.
Захист АЕС і корупційні ризики
Безпека електростанцій також залишається під питанням. Атомні станції в Україні виявились незахищеними, зокрема вразливими є їхні підстанції.. «Енергоатом» не діяв на випередження, а лише реагував під тиском громадськості та почав закуповувати захисне обладнання тільки після того, як додати президент Володимир Зеленський в ООН заявив, що українські АЕС можуть стати мішенню для російських ракет через відсутність захисту підстанцій АЕС. Хоча уряд ще у квітні 2023 року затвердив постанову №471, яка регламентує рішення щодо інженерного захисту критичних елементів інфраструктури від повітряних атак.
Однією з серйозних проблем «Енергоатому» є системна корупція та непрозорість у використанні державних коштів. Наприклад, у 2024 році розслідування спецпроєкту «Наші гроші» показало, що при ремонті Хмельницької АЕС до витрат включили покриття для підлоги, яке майже вдвічі дорожче за ринкову ціну. Крім того, «Енергоатом» відмовився оприлюднити інформацію про вартість матеріалів, що закуповуються для Південноукраїнської АЕС, що додає недовіри до його фінансових операцій. Та це лише кілька прикладів із численних новин про корупцію, пов’язану з «Енергоатомом», які регулярно з’являються в інформаційному просторі. Такі випадки свідчать про відсутність належного контролю і прозорості в компанії, що може ще більше вплинути на зростання витрат для держави та споживачів.
Навіть якщо не брати до уваги корупційні ризики, ми вже маємо невдале політичне рішення. Ми закликаємо весь світ відмовитись від російських технологій, а самі збираємося купувати в Болгарії російські реактори, які залишилися після провального проєкту АЕС Белене.
Підсумок: чи є майбутнє у нових реакторів?
Україна стоїть перед важливим вибором щодо свого енергетичного майбутнього, і, попри амбітні заяви уряду та «Енергоатому», побудова нових атомних реакторів не є однозначним рішенням. Вартість, строки реалізації та численні приклади невдач у подібних проєктах за кордоном свідчать про те, що обіцянки швидкого й дешевшого енергопостачання мають слабке підґрунтя.
До того ж, низька ціна електроенергії в Україні є штучною й залежить від дотацій з бюджету і в умовах відходу від штучно занижених тарифів та за умов конкурентного середовища, де кожен енергетичний ресурс оцінюватиметься за реальними витратами на його виробництво, такі проєкти як добудова ХАЕС не будуть конкурентоспроможними.
Зрештою, цей проєкт не вирішує нагальних проблем. Навіть оптимістичний термін у 3 роки – надто довгий, коли ми повинні зосередитися на тому, як пережити наступну зиму. Натомість розвиток децентралізованої генерації, зокрема сонячних, вітрових установок, дає змогу створити стійкішу та гнучкішу енергосистему. Тому замість вкладень у довготривалі, дорогі та централізовані атомні проєкти, Україна має спрямувати зусилля на розвиток відновлюваної та децентралізованої енергетики як стратегії енергетичної безпеки.
Автор – Артем Колесник, фахівець з енергетичної політики ГО «Екодія», експерт з атомної енергетики в Україні, зняття атомних станцій з експлуатації та поводження з радіаційними відходами
Джерело: biz.nv.ua
